О земле втрачена явися

Василь Стус — не просто поет. Це людина, яка жила поезією, як дехто дихає — постійно, безперервно, без дозволу. Його

Чи вам знайомо відчуття, коли втрачаєш щось настільки рідне, що болить навіть згадка? Коли повернення стає неможливим, і залишається лише

Чи буває слово сильнішим за кулю? А пам’ять — за кайдани? Вірш Василя Стуса «О земле втрачена, явися» — це

Уявіть собі: ніч, тиша, холодні стіни навколо, а всередині — тільки спогади. Не просто думки, а гарячі, живі, болючі уламки

“О земле втрачена, явися…” — не просто вірш, а справжній зойк душі. Це той випадок, коли поезія — не гра

Чи вам знайомо відчуття, коли текст читається так, ніби сам собі підкладає ритм, дихає й пульсує, як жива істота? Саме

Чесно кажучи, не всі вірші болять. Але є ті, що — болять до кісток. Один з них — це «О

Уявіть собі: ви далеко від дому, далеко від усього рідного — і єдине, що лишається, це пам’ять. А ця пам’ять

А що, якщо я скажу, що одним-єдиним віршем можна відчути і ностальгію, і тугу за домом, і біль вигнання? А

А ви коли-небудь так сумували за чимось, що аж у грудях тисне? Щоб аж уві сні шукали обіймів минулого? Василь