Портрет Доріана Ґрея

З першого погляду може здатись, що пані Вейн у романі Вайлда – персонаж другорядний, майже непомітний. Але зупинімось на хвилинку

Серед галереї образів у романі Оскара Вайлда є фігура, яка нечасто потрапляє в центр уваги, але відіграє значну роль –

На сцені – богиня, у житті – жертва. Саме такою ми бачимо Сибілу Вейн у романі Вайльда. І її образ

Лорд Генрі Воттон – це не просто герой роману. Це ходяча провокація. Це той самий голос, який шепоче тобі на

Художник Безіл Голуорд – це не просто персонаж. Це совість. Це ті самі гальма, яких так часто бракує у світі,

Хто ж такий цей загадковий Доріан Ґрей? Якийсь хлопець із портрета, що не старіє? Або ж демон у тілі янгола?

Якщо коротко: краса – не завжди благо, а душа – не пластилін. Але давайте глибше. Бо “Портрет Доріана Ґрея” –

Хтось бачить у цій історії містичну казку, хтось – моральну драму, а хтось – холодну діагностику душевного гниття. Але як

Коли краса стає ідолом, а совість – зайвою деталлю, світ перетворюється на пастку. Саме про це – роман Оскара Вайлда.

Останні сторінки роману “Портрет Доріана Ґрея” – це вибух. Не в стилі блокбастера, звісно, але емоційно – вибух точно. Там,