Сестро сестро…

Фінал цього твору не просто підсумовує історію – він замикає коло. Але не для всіх. Лише для тих, хто вижив.

Складно уявити сучасну українську прозу без цього тексту. Він не просто про сім’ю. Не просто про біль. Не просто про

Оповідання Забужко – не лінійний роман з главами, а швидше мозаїка болю, пам’яті, вигадки й страху. Але якщо вам потрібно

Сюжет цього оповідання – як айсберг: більшість залишається під водою. Але щоразу, коли читаєш, випливає щось нове. То що ж

Чесно кажучи, я давно не натрапляв на текст, який би настільки точно балансував між особистим болем і історичною пам’яттю. Оповідання

Чесно кажучи, це не просто текст – це внутрішній переворот. Оповідання Оксани Забужко “Сестро, сестро…” – як раптова зустріч із

Це не просто історія. Це – надрив. Якби літературу можна було б записувати на рентгенівську плівку, то оповідання “Сестро, сестро…”

Коли стирається межа між вигадкою і болючою правдою, з’являється література, що не милує, а пробуджує. І от Забужко. Удар із

У центрі – не смерть. У центрі – життя, яке вижило. Але за надто високу ціну. Оповідання “Сестро, сестро…” –

У цьому тексті не кричать. У ньому мовчать так голосно, що стає моторошно. “Сестро, сестро…” Оксани Забужко – це не