Як добре те що смерті не боюсь я

Чесно кажучи, цей вірш — не той, що читаєш заради рими чи ритму. Він схожий на лаконічний монолог перед вічністю.

Знаєте, іноді здається, що вся українська література — це нескінченна розмова про боротьбу. Але тільки іноді. Бо є твори, де

Чесно кажучи, цей вірш — не просто текст. Це код. Закодована історія стійкості, віри, болю та незламності. Василь Стус не

Маю сказати: цей вірш не просто вразив — він наче взяв за душу, притиснув до стіни і змусив чесно подивитися

Чесно кажучи, це не просто вірш. Це — голос із глибини камери КДБ, із глибини людської душі, з тих шарів,

От дивіться: вірш, написаний у камері. Без редактора. Без чернеток. Без світла. Але кожна фраза — на своєму місці. Структура

От уявіть: людина в камері попереднього ув’язнення, позбавлена волі, позбавлена можливості писати вголос, говорити на повен голос, але — не

Уявіть тільки: камера КДБ, холодні бетонні стіни, а в повітрі — тиша така густа, що ріже душу. І серед цього

От дивіться: тюремна камера, самота, тиша, що лягає на плечі важче за кайдани, і в центрі цього простору — поет.

Уявіть собі: тиша камери, за вікном – сталевий січневий холод 1972 року, а в голові – слова, що не просто