Олесь Гончар

Роман “Собор” – це не просто художній твір. Це, без перебільшення, літературна бомба уповільненої дії. Кожен персонаж тут – мов

От уявіть: є селище, є завод, є прості люди, які щодня ходять на роботу, думають про зарплату, дітей, вечерю. І

Чесно кажучи, є книжки, які просто читаєш – а є ті, які горять у тобі ще довго після останньої сторінки.

Уявіть собі, що існує будівля – стара, велична, майже міфічна. Вона ніби мовчить, але водночас кричить про правду, гідність і

Уявіть собі: серед безкрайого степу, де вітер розчісує трави, а лінія горизонту схожа на лезо ножа — з’являється вона. Тоня

От уявіть собі: хлопець з мотоциклом, радіостанцією і мріями про далекий горизонт. Здається, звичайний. Але ж як часто саме “звичайні”

Уявіть собі: металевий корабель серед моря, ніч, що насувається, і двоє молодих — Тоня й Віталик. Зовсім не супергерої. Зовсім

Чи бували ви в ситуації, коли все залежить від одного рішення? Або точніше — від однієї іскри?.. Зараз розкажу, як

От уявіть: тепле море, дитячий табір, безтурботні літні дні — і раптом… військовий крейсер, який перетворився на пастку. Це не

Чесно кажучи, іноді здається, що коротка новела може сказати більше, ніж товстенний роман. Не вірите? Тоді відкрийте «Залізний острів» Олеся