Творча спадщина Сапфо
Чи знали ви, що вся поетична спадщина однієї з найвідоміших поетес античності – це… уламки? Уривки. Обривки думок. Але навіть вони – як скалки дорогоцінного кришталю – продовжують блищати крізь тисячоліття. Ім’я цієї жінки – Сапфо. Її творчість – не просто вірші. Це жива історія почуттів, які не застарівають.
Дев’ять книг – одна жінка
От цікаво: уявіть собі поетесу, яку вшановують як “десяту музу”, а вся її творчість – збережена лише фрагментами. Тексти Сапфо в античності склали дев’ять книг, які, як відомо, систематизували вчені Александрійської бібліотеки. Більшість з них загубилася, але навіть того, що лишилося, вистачає, аби побачити масштаб її таланту.
Для довідки – що містили ці книги?
- 1 книга: поезії, написані знаменитою сапфічною строфою (найбільше збережених уривків).
- 2-5 книги: ліричні вірші в різних розмірах (гліконічні, асклепіадові тощо).
- 6 книга: зміст невідомий – втрачено повністю.
- 7-8 книги: залишилися лише окремі рядки.
- 9 книга: весільні пісні (епіталами), дещо збережено.
А тепер – родзинка. Лише один твір зберігся повністю. І це – не якась там легенька замальовка, а гімн до Афродіти. З пристрастю, з мольбою, з емоцією. Пропоную вам цитату, що, як на мене, просто тисне на серце:
Барвношатна владарко, Афродіто,
Дочко Зевса, підступів тайних повна,
Я молю тебе, не смути мені ти
Серця, богине…
Ось так, без пафосу, але з силою. Висока поезія, народжена з простих слів.
Тематика: кохання без фільтрів
Творча спадщина Сапфо – це не збірка сюжетів чи розповідей. Це – суцільне серце. І якщо хтось питає, про що вона писала, відповідь проста: про любов. Але не в загальному сенсі, а дуже конкретно – про жагу, ревнощі, тугу, сором, захоплення.
Ось приклад. Один із фрагментів, де Сапфо зображує нестримну тілесну реакцію на присутність коханої:
І язик одразу німіє, й прудко
Пробігає пломінь тонкий по тілу.
В вухах чути шум, дивлячись, нічого
Очі не бачать…
Ви тільки вдумайтесь: так детально про фізіологію почуття не писав навіть Пруст! Тремтіння, піт, німа мова – це не вигадки. Це справжнє переживання.
І це – її фірмовий підхід. Через тілесне – до душі.
Гімни, епіталами, елегії – і все з душою
Сапфо вміла працювати з жанрами, які на перший погляд здаються “формальними”. Весільна пісня? Та яка там формальність! У її виконанні – це вибух емоцій. Зачекайте, ось одна цитата:
Гей, стелю ще піднімайте!
О, Гіменею!
Вище, теслі, то ж вище!
О, Гіменею!
Весільна пісня, кажете? А звучить – наче виклик. А далі – взагалі топ:
Входить жених, Аресу подібний,
Вищий від самих високих мужиків.
Сапфо не боїться сильних образів. Вона обожнює порівняння, парадокс, гіперболу. Все – щоб донести силу почуття. Весілля тут не просто подія. Це – катарсис.
І так – у кожному жанрі. Хоч гімн, хоч застільна пісня, хоч елегія – Сапфо всюди залишає свій почерк.
Поезія як лист до улюбленої
А що, якщо я скажу, що вірші Сапфо – це майже листи? Особисті звернення до подруг, учениць, коханих. Анагора, Евніка, Телесіппа, Клеїда – ці імена з’являються у віршах з ніжністю, якби вона зверталася до них із вікна, тримаючи папірус у руках. І ось що цікаво: кожна з адресаток – це жива людина, з якою поетеса ділиться найінтимнішим.
До прикладу, як вона писала про розлуку:
Не в силах ткати я –
Серце болить,
О рідна мамо!
Жагою, мов вогнем,
Мучить мене
Кіпріда ніжна.
Здається, ще трішки – і Сапфо заговорить із нами наживо.
Чи знаєте ви, що Сапфо була першою поеткою-феміністкою?
Може звучати сміливо, але факт залишається фактом: Сапфо вперше в історії літератури говорить про жінку не як про об’єкт, а як про творця. Її фіас – жіноча спільнота, де дівчата навчалися поезії, танцю, музики – стала прототипом пізніших академій і салонів. Поетеса формувала у своїх учениць не тільки добрий смак, а й самоповагу.
Ось цікавий момент: Платон назвав її “десятою музою”. Страбон – “чудом”. А Солон – реформатор! – після прослуховування її поезії сказав, що не хоче вмирати, поки не вивчить ці рядки напам’ять. І як вам таке визнання?
Іронія долі: творець, що став міфом
Це може вас здивувати, але про Сапфо складали легенди, анекдоти, театральні п’єси. Її зображували на монетах. Писали про її смерть – буцімто вона кинулася з Левкадської скелі через нерозділене кохання. Красива вигадка, але вигадка. На ділі ж вона жила довго і – що важливо – плідно.
Її вплив не закінчується
Поміркуйте: Катулл, Горацій, Овідій – усі вони надихалися її поезією. А в Новий час – Леся Українка, яка не тільки присвятила їй юнацький вірш, а й написала драму “Сапфо”. У ній Сапфо – сильна, вольова, творча. І таку ми її знаємо й сьогодні.
До речі, у 2019 вийшла перекладна антологія “Перші поетеси”, де Сапфо – перша у списку з 18 поеток античності. Не просто шана, а символ.
Сапфо написала про любов більше, ніж будь-хто інший. Але головне – вона зробила любов мовою літератури. І навіть через зламані рядки її голос не стихає. Він звучить. Він пульсує. І ми досі його слухаємо.
