Збірки творів Артюра Рембо
Артюр Рембо – не просто поет. Це поет-удар. Блискавка, що сяйнула на небі європейської поезії – коротко, яскраво, неочікувано. Його творчість – це не десятки томів, а кілька збірок. Але які!
Поезія у прозі: “Сезон у пеклі”
Une Saison en Enfer – перша й єдина збірка, яку Рембо видав за власним коштом. І зробив це, до речі, після бурхливого розриву з Полем Верленом. Так, саме той випадок, коли поезія – це крик душі, а не холодний розрахунок.
Цікаво, що сам Рембо швидко зненавидів цю книгу. Знищив залишки накладу. Але чи не дивно, що саме цей текст нині вважається одним із найгеніальніших зразків поезії у прозі?
Ось уривок, який багато що пояснює:
“Одного разу, якщо не помиляюся, моє життя було бенкетом, де відкривалися всі серця, де текло все вино”.
Але потім Рембо визнає: зруйнував себе свідомо. Бо шукав ясновидіння, нову мову. І пішов надто далеко.
Символістичне пророкування: “Осяяння”
Illuminations – ця збірка вийшла вже після того, як Рембо… покинув літературу. А ви знали? Він просто зник. Без жартів. Покинув Париж, поїхав у колонії, торгував кавою, зброєю, навіть камінням. А поезія? Поезія залишилася позаду.
І ось вам дивна штука: Осяяння – це збірка про рух, світло, нестійкість, хаос. Проте в хаосі цьому – інтуїція. Тут нема чіткого сюжету. Є потік. Є магія:
“Я – інший. Хай буде зрозуміло: я присутній на моїй душі й спостерігаю, як вона танцює…”
У Осяяннях – Рембо як шаман. Поет, що творить не для розуму, а для органів чуття.
До речі, саме ця збірка надихнула сюрреалістів, включаючи Бретона й Арагона. І не дивно: текст змінює форму, як ртуть – неможливо втримати.
Поет-початківець, який був сильнішим за майстрів
А що було до “пекла” й “осяянь”? Вірші Рембо-підлітка – ті самі, що увійшли до так званої збірки Демене. Це справжня бомба. Читати, знаючи, що автору – 16, складно без подиву. Там – ранній Рембо, спраглий свободи, озлоблений на буржуазність і релігію, повен сарказму та жаги до світу.
Ось вам приклад – вірш “Моя циганерія”, справжній гімн бездомному поетові:
Я спав серед трави, з неба світило мені…
Босий, у сорочці, як Ангел я був на землі…
Мій мозок любив мандрувати дорогами далекими…
Це поезія руху, зухвальства і молодечого нахабства. Це те, що Бодлер почав, а Рембо довів до краю.
Найвідоміший вірш – “П’яний корабель”
Окрема розмова – “Le Bateau Ivre”. Це не просто поезія – це подорож. Або навіть одіссея. Корабель без екіпажу мандрує стихією, втрачає орієнтири, бачить сни, кошмари, фантастичні видіння… і тонеш разом з ним.
Ось уривок:
Під гривою заток я – корабель пропащий,
Закинутий у вись етерну без птахів,
Звідкіль ні монітор, ні парусник найкращий
Не вирвуть остова, що від води сп’янів…
І от вам питання: це корабель? Чи сам Рембо? Чи, може, будь-який митець, що шукає свободи – й гине в пошуках?
Які збірки варто знати?
Для зручності – короткий список найважливішого:
- “Une Saison en Enfer” (“Сезон у пеклі”) – автобіографічна сповідь, видана ще за життя.
- “Illuminations” (“Осяяння”) – вершинна поезія-символ, опублікована Верленом після розриву.
- “Le Bateau Ivre” (“П’яний корабель”) – один вірш, але цілий всесвіт.
- “Збірка Демене” – ранні тексти: від “Офелії” до “Голосівок”.
- “Останні вірші” – ліричні замальовки, де реальне межує з уявним.
До речі, більшість українських перекладів належать Григорію Кочуру, Дмитру Павличку, Василю Стусу та Миколі Лукашу. Вони зберегли дух, ритм і скажену силу Рембо. Це важливо.
Чи є ще щось?
Так. Хочете знати, чому ці збірки варто читати й зараз?
Бо Рембо – це тест на сміливість. Він не прикрашає світ, не гладить по голові. Його поезія – як холодна вода на розпечене чоло. Шокує, збурює, але – очищує.
“Я – поет. І я намагаюсь перетворити себе на ясновидця… шляхом розладу всіх почуттів”.
Хочете відчути, як поезія може перевернути мислення? Тоді Рембо – саме те, що треба.
Висновок
Артюр Рембо написав усе головне до 20. А далі… мовчання. Але навіть його мовчання виявилось гучнішим за слова інших. Його збірки – як вікна в інший стан – неочікуваний, потужний і, часом, болючий. Але хіба не заради цього ми читаємо справжню поезію?
