Особисте життя Валер’яна Підмогильного
А ви коли-небудь задумувалися, якою людиною був Валер’ян Підмогильний поза межами своїх текстів? Ми знаємо його як блискучого письменника, творця «Міста», майстра психологічного реалізму. Але що ховалося за його холодними, виваженими реченнями?
Його життя було сповнене контрастів – від яскравого літературного дебюту до трагічного кінця в радянських таборах. Він кохав, дружив, творив і мріяв, але, зрештою, став жертвою системи, якій не потрібні були незалежні мислителі.
Спробуймо розібратися, яким було особисте життя цього видатного письменника.
Дитинство і юність: звідки взявся майбутній геній?
Валер’ян народився в селі Чаплі, що неподалік від Катеринослава (нині Дніпро). Хлопчик ріс у заможній селянській родині, де була можливість отримати хорошу освіту.
Але що цікаво: ще в шкільні роки він почав писати! Уявіть собі – юний Валер’ян друкував пригодницькі оповідання під псевдонімом Лорд Лістер. Хто б міг подумати, що цей юний автор легких авантюрних текстів згодом стане творцем глибоких психологічних романів?
Його студентські роки теж були непростими. Він спершу вступив на математичний факультет, потім перевівся на юридичний, але через фінансові труднощі змушений був покинути навчання.
У цей період він почав активно писати. Його перша збірка «Твори. Том 1» вийшла, коли йому було лише 19 років. Амбіції, правда?
Кохання, шлюб і сім’я
Цікаво, що особисте життя Підмогильного не було таким драматичним, як у його героїв. У нього не було десятків любовних історій, скандальних романів чи публічних драм.
Його єдиною дружиною стала Катерина Червінська – донька священника, яка працювала актрисою в Театрі юного глядача. Їхній союз був тихим і міцним. Вони одружилися в містечку Ворзель і згодом оселилися в Києві.
Чи був він щасливим у шлюбі? Тут варто згадати цитату з «Невеличкої драми»:
«Кохання – це не те, що люди уявляють собі в мріях. Це боротьба, це влада, це бажання володіти і страх втратити.»
Можливо, ці рядки частково відображають його власні роздуми про сімейне життя?
У їхній родині народився син Роман, але їхня історія не отримала щасливого фіналу. Коли Підмогильного арештували, дружина не знала, що з ним. І лише через роки стало відомо – він був розстріляний у 1937 році.
Катерина до кінця життя берегла пам’ять про чоловіка і тільки після його посмертної реабілітації у 1956 році почала відкрито говорити про нього.
Дружба і літературне середовище
Підмогильний був людиною замкненою, але водночас мав чимало друзів серед письменників. Він входив до літературного угруповання «Ланка», яке згодом трансформувалося в МАРС (Майстерня революційного слова).
Однак він не вписувався в радянські літературні стандарти. Коли більшість його сучасників писали твори про героїв пролетаріату, він створював інтелектуальні романи про внутрішні сумніви людини.
У письменницькому середовищі він товаришував із Миколою Кулішем, Григорієм Епіком, Майком Йогансеном, Євгеном Плужником. Багато з них розділили його трагічну долю – були репресовані й розстріляні.
Останні роки життя: страх і чекання вироку
Після 1930 року навколо Підмогильного почала згущуватися темрява. Його все рідше друкували, його ім’я почало зникати з літературних кіл.
Він, здається, передчував трагедію. Ось цитата з його пізнього оповідання «З життя будинку»:
«Класовий ворог — це в нас на кожному заводі й у кожній установі ніби штатна посада, яку хтось та повинен займати…»
Чи не страшно це читати, знаючи, що через рік після цього він сам став «класовим ворогом»?
Його арештували у 1934 році, звинувативши у зв’язках із «контрреволюційними угрупуваннями». Спочатку його заслали на Соловки, а в 1937 році – розстріляли в урочищі Сандармох разом з іншими представниками «Розстріляного Відродження».
Про його смерть рідні не знали майже 20 років.
Висновок: чому його особистість важлива для нас?
Валер’ян Підмогильний – це не лише видатний письменник, а й людина, яка жила за своїми принципами. Він не йшов на компроміси з ідеологією, не писав «правильних» книг, не підлаштовувався під систему.
Його особисте життя не було насичене скандалами, але його думки, його твори – це бунт проти фальші. І навіть через десятиліття після його смерті ми читаємо «Місто», «Невеличку драму», його новели і розуміємо – він писав про нас із вами.
Його життя обірвали, але його слово продовжує жити. І це найкраще, що може залишити по собі справжній письменник.
