Короткий зміст п’єси «97» Миколи Куліша

Уявіть собі: українське село, 1920-ті роки… Холод, голод, страх. На дворі лютує радянська продрозкладка, комнезами вилучають хліб, а селяни намагаються вижити. Хтось мріє про «світле майбутнє», хтось боїться сказати зайве слово, а хтось ховає останні запаси зерна, бо знає: завтрашній день може не настати.

Саме в таких умовах розгортається дія п’єси «97» Миколи Куліша. Це історія про революцію, що несе не свободу, а голод і зраду. Про людей, яких змусили стати ворогами. І про правду, яка занадто гірка, щоб її прийняти.

Дія перша: боротьба за хліб

Село ледь виживає. Продзагони вилучають останнє зерно, селяни з острахом поглядають на голодну зиму. Гнат Гиря, один із заможних господарів, намагається приховати залишки врожаю, адже розуміє: якщо все віддати, його сім’я помре.

Тим часом комнезами, очолювані Кописткою, ведуть свою гру. Вони впевнені: щоб побудувати новий світ, потрібно знищити «старий». І їх не цікавить, що за цим стоять реальні людські життя.

Ось вам цитата Копистки, яка ідеально передає його фанатизм:

«Ми ж не собі забираємо — народові! Розумієш?! І ти, і твоє зерно тепер належите революції!»

Але чи можна нагодувати дітей революційними гаслами?

Дія друга: хто тут ворог?

Гнат Гиря намагається переконати селян, що не можна віддавати все комнезамам, бо це означає приректи себе на голод. Його підтримують інші господарі. Але не всі готові ризикувати.

Тим часом комнезами нарощують тиск. Смик, голова сільради, намагається втримати баланс, але його позиція хитка — він боїться як владу, так і власний народ.

Кульмінацією дії стає сцена, коли комнезами оголошують Гирю ворогом народу. Він протестує, але його слова тонуть у загальних вигуках:

«Ви думаєте, революція хліб дасть? Вона тільки голод залишила!»

Дія третя: голод і зрада

Ситуація загострюється. В селі лютує нестача їжі, а разом із нею — страх і ненависть. Люди, що вчора були сусідами, сьогодні готові здавати одне одного, аби самим вижити.

Ганна, проста селянка, благає Копистку не забирати останній хліб, але відповідь залишається незмінною:

«Революція не може чекати!»

Села накриває хвиля доносів. Селяни, які ще вчора співчували Гирі, тепер мовчать, бо розуміють: кожне слово може стати останнім.

Фінал: немає переможців

П’єса завершується драматично. Гиря заарештований. Комнезами святкують «перемогу», але яка ціна? Люди роз’єднані, хліба немає, а страх міцно оселився в кожному дворі.

В останніх репліках відчувається безнадія:

«Тепер революція наша. А хліб? А хліб де?»

І це найстрашніше — зрозуміти, що революція з’їла всіх: і тих, хто їй вірив, і тих, хто їй чинив опір.

Висновок: історія, що повторюється

«97» — це не просто п’єса про минуле. Вона про нас. Про часи, коли влада змушує людей боятися одне одного. Про вибір між виживанням і совістю.

Історія, яка не вчить, приречена повторюватися. Тож, чи засвоїмо ми цей урок?