Жанрові особливості п’єси «97» Миколи Куліша
А що, якщо я скажу вам, що «97» – це не просто драма про революційне село, а справжній жанровий коктейль, у якому змішані трагедія, сатира, політичний фарс і навіть народна комедія? Микола Куліш створив неординарний твір, який виходить далеко за межі традиційної соціальної драми.
П’єса одночасно викликає і сміх, і жах, і співчуття. У ній є і гостра соціальна критика, і сатиричне висміювання, і трагічні сцени. Як же Кулішу вдалося поєднати все це в одному творі? Давайте розбиратися!
Соціальна драма: конфлікт, що розриває суспільство
«97» – це, безперечно, соціальна драма. Головний конфлікт – боротьба між комнезамівцями і куркулями, між біднотою, яка вірить у «новий лад», і тими, хто хоче зберегти своє майно. Але це не просто зовнішній конфлікт, а справжній вибух усередині суспільства, яке розкололося на частини.
Селяни більше не бачать одне в одному сусідів – вони бачать лише ворогів. Гиря, багатий селянин, ховає зерно, знаючи, що воно може врятувати людей, але не бажає ділитися. Комнезамівці вимагають віддати хліб, погрожуючи йому розкуркуленням. Коли Вася, хлопчик, який вчить Копистку грамоті, стає символом нового покоління, його мати з гіркотою вигукує:
«Та кинь своє читання! В печінках уже сидить!»
Це не просто роздратування, а страх перед змінами, які руйнують звичний лад життя.
Трагедія: людська драма без виходу
Уявіть собі село, де немає правих і винних, а є лише приречені. Всі герої п’єси приречені на страждання: одні – через голод, інші – через страх втратити останнє. І що найстрашніше – вони самі стають творцями своєї трагедії.
Сцена, коли Гиря намагається сховатися від розкуркулення, а його ловлять і відбирають усе, нагадує класичну трагедію, де герой не може уникнути своєї долі. Його останні слова звучать як гірка правда:
«І кому ж легше від того, що й мене обдерли?»
Але ж справа не тільки у Гирі – кожен персонаж п’єси проходить через випробування, яке залишає на ньому глибокий слід.
Фарс: абсурдність нової влади
А ось тут стає цікаво: крім трагічних сцен, у п’єсі є й моменти, які виглядають майже комічно. Куліш майстерно використовує елементи фарсу, щоб показати, як абсурдно виглядає нова влада, що розподіляє «справедливість» за принципом «кому пощастило».
Приклад – секретар сільради Панько, який безсоромно зраджує своїх ідеалів заради вигоди. Його слова звучать майже як гротескна пародія на радянську бюрократію:
«Що мені твій комнезам, коли хліба нема?»
Фраза, яка одночасно смішить і жахає: виходить, що нова влада – це не про ідеали, а про боротьбу за виживання.
Сатира: висміювання людських слабкостей
Куліш не просто описує трагедію революції – він ще й висміює її. Він показує, що люди не змінюються, навіть якщо змінюється влада. Вони так само жадібні, боягузливі, наївні або підлі.
Наприклад, Копистка, який стає комнезамівцем, виголошує свою «важливу» резолюцію:
«Трах-тара-рах, резолюцію прийнято!»
Це не просто комічний момент – це знущання з бюрократичного механізму, що перетворює життя людей на гру з формальностями.
Народна комедія: колоритний гумор
Щоб зрозуміти «97», потрібно пам’ятати, що це не тільки трагедія, а й твір, сповнений народного гумору. Говорять герої просто, іноді навіть грубувато, але від того їхні діалоги звучать ще більш живими.
Приклад – розмови діда Юхима, який постійно вставляє у свої розповіді фрази, що нібито нічого не означають, але передають сільський світогляд:
«Якби ж воно не так, як було, а як було, то не так би й було…»
З одного боку – це комічно. А з іншого – це про долю: як би не змінилася ситуація, люди страждатимуть однаково.
Політична драма: документ епохи
Не можна не згадати, що «97» – це ще й політична драма. Це твір про боротьбу за владу, про зміни, які приходять із насильством і хаосом.
Він написаний у 1924 році, коли в Україні ще тривали революційні перетворення. І хоча п’єсу спочатку сприйняли як «правильну», згодом вона стала небезпечною – адже Куліш показав не тільки героїв революції, а й її жертв.
Його п’єса ставить страшне питання: чи варта революція такої ціни?
Висновок
Як бачимо, жанрова палітра «97» надзвичайно широка. Це і соціальна драма, і трагедія, і сатиричний фарс, і політичний документ, і навіть народна комедія. Саме ця багатошаровість робить п’єсу такою сильною і живою.
Чи можна було її написати інакше – без гумору чи без трагедії? Напевно, ні. Бо тільки поєднання цих жанрів дозволяє передати всю глибину тієї епохи, яку Куліш побачив на власні очі.
А що ви думаєте: який жанр у «97» домінує? Чи це все ж таки рівноцінний мікс?
