Композиція оповідання «Кумедія з Костем» В. Винниченка

Композиція – це скелет будь-якого літературного твору. Вона визначає, як саме розгортається сюжет, у які моменти автор робить акценти, коли наростає напруга, а коли настає розв’язка. У випадку з оповіданням «Кумедія з Костем» Володимира Винниченка цей скелет дуже міцний і продуманий.

Експозиція: «А куди ти, Архирею?»

На початку оповідання ми знайомимося з героями. Це звичайні сільські хлопці – Данилко, Семенець, Микита і Кость. Вони пасуть худобу і балакають між собою.

Але вже тут Кость виділяється серед інших. Його зображено не таким, як усі:

«Один тільки Кость не поглянув навіть на товар: він усе дивився на пальці Семенця. Зеленкуваті, вузенькі, глибокі оченята його не одривались, а губи роззявились, і з-за них виглядали ріденькі, гостренькі зуби.»

Він дивний, кумедний, мовчазний. Він ніколи не плаче, його всі дражнять, але він не дає відсічі – лише видає своє «хрр!».

Це і є перше знайомство з головним героєм – хлопчиком, якого ніхто не розуміє і який ніде не знаходить свого місця.

Зав’язка: «А в мене не мерзнуть руки»

Кость хоче показати свою особливість. Усі хлопці мерзнуть, а він – ні. Він хизується цим, простягає руки, які гарячі, наче камінь на сонці.

І тут вперше помітно його прагнення уваги. Він хоче, щоб його бачили, сприймали, помічали. Але все закінчується тим, що хлопці відбирають у нього цигарки, які він украв в економа.

Ось перший конфлікт – Кость хоче бути частиною компанії, але його не приймають, а лише використовують.

Розвиток дії: «Я не байстрюк!»

Далі події розгортаються швидко.

• Хлопці починають дражнити Костя, натякаючи, що він байстрюк, а його батько – пан.
• Кость намагається довести, що це неправда. Він навіть готовий роздягтися, щоб показати свою витривалість.
• Він злиться, тікає, лежить один у полі, ніби ховаючись від усього світу.

І тут – друга конфліктна ситуація. З’являється лановий, який б’є Костя ременем за те, що той не догледів худобу.

«Ах ти ж, чортової душі байстря ти прокляте, так ти мені ще хиркать будеш?!»

Ще один удар. Ще одна несправедливість. Кость усе це терпить. Але поки що він ще не ламається.

Кульмінація: «Оддай! Це татове!»

Це найнапруженіший момент усього твору.

Коли Кость лежить хворий, він бачить панський недокурок і бере його. Це єдина річ, яка пов’язує його з батьком. Це його остання ілюзія родинної приналежності.

І раптом куховарка Тетяна забирає у нього недокурок.

«Ой оддай! Ой оддай!! Це моє… Це татове…»

І тут трапляється те, чого не могло бути раніше: Кость заплакав.

Цей момент – найсильніший. Адже герой, який терпів побої, насмішки, приниження, нарешті ламається не від болю, а від втрати надії.

Ретардація: «Сирітко ти моя…»

Після кульмінації дія неначе сповільнюється.

Кость хворіє, його стан погіршується. Він вже не бореться – лише міцно стискає у руках недокурок.

Навіть ті, хто його зневажав, починають співчувати. Але вже пізно.

Розв’язка: «І так його й обмили з нею…»

Коли Кость помирає, його обмивають, і в його руці досі затиснутий той самий недокурок.

«Коли Костя обмивали, в руці його… зацуплена була цигарка… і так його й обмили з нею.»

Цей фінал – найстрашніший. Кость пішов з життя так само, як і жив – самотній, нікому не потрібний, з останньою надією, яка так і не здійснилася.

Чому ця композиція така сильна?

Оповідання побудоване так, що читач спочатку усміхається, потім дивується, далі – захоплюється Костем, а у фіналі – відчуває біль і гіркоту.

Це геніальна композиційна схема, яка дозволяє поступово підвести читача до головної думки:

• Світ жорстокий до слабких.
• Байдужість убиває.
• Іноді одна маленька річ (навіть недокурок) стає для людини важливішою за все.

«Кумедія» виявляється трагедією. І це робить цей твір незабутнім.