Актуальність творчості Ірен Роздобудько сьогодні

От чесно – деякі письменники з часом тьмяніють, як старі фото. А деякі, навпаки, починають звучати ще голосніше, бо… вони влучили в саму суть. Ірен Роздобудько – з тих, хто не просто влучив.

Вона вистрелила точнісінько в те, що сьогодні болить, хвилює, мучить, тягне, надихає. І знаєте що? Її тексти стали такими актуальними, ніби писалися вчора, а не десять років тому.

Писати про те, що інші обходять стороною

У чому ж справа? Та в тому, що Роздобудько не боїться. Її теми – це те, що інші замовчують або прикрашають. Вона ж, навпаки, бере й показує, як є: і тривоги, і зневіру, і любов, і відчай.

У романі “Метелик не кричить”, наприклад, піднімається питання емоційної глухоти – коли люди перестають чути одне одного не через шум, а через байдужість. Як вам таке – цитата, яка ріже серце:

“Ти можеш мовчати, можеш плакати мовчки, можеш навіть кричати – і тебе все одно не почують. Бо слух – це не вухо. Це – серце”.

Це ж про нас сьогодні, правда? Про світ, де ми залипаємо в екрани, поки хтось поруч втрачає ґрунт під ногами.

Жіночі голоси, які перестали бути фоном

До речі, Роздобудько стала однією з перших, хто перетворив жіночих персонажів із “героїнь” на людей. Усе просто – її жінки не ідеальні, не завжди правильні, але завжди живі. У “Дванадцять, або Виховання жінки…” вона показує внутрішню війну героїні з власним болем, минулим і світом, який не дуже поспішає її зрозуміти. І тут не можна не згадати одну дуже сильну цитату:

“Я навчилася жити з порожнечею. Вона стала частиною мене, як ще одна рука. Можна навіть налити в неї кави – й ніхто не помітить різниці”.

От скажіть, чи не влучно?

Актуальність тут – не в фемінізмі, а в праві на біль, на недосконалість, на голос. І це потужно.

Чому її читають – навіть ті, хто “не читає”

Хочете дізнатись щось цікаве? Роман “Ґудзик” – один із найпопулярніших творів в українських книгарнях уже понад десятиліття. Чому? Бо це не просто історія про кохання чи війну. Це про випадковість, яка перевертає все. І, знову ж, сильна цитата, яка змушує зупинитись:

“Люди бояться втратити роботу, гроші, статус. Але не бояться втратити себе. Це і є найбільша втрата”.

Уявіть собі – таку фразу може написати тільки людина, яка справді бачить глибше.

Цікаво, що Роздобудько читають ті, хто зазвичай уникає художньої літератури. Її стиль – простий, живий, без пафосу. Він не викладає лекцій – він шепоче на вухо. А іноді – кричить прямо в обличчя.

Коли література стає емоційним притулком

Погляньмо на це з іншого боку. Сьогодні в Україні – тривога. Щодня. І в прямому, і в емоційному сенсі. У таких умовах книжка може стати не втечею, а опорою. Саме тому твори Роздобудько – не розвага, а підтримка. І ось вам приклад із “Перейти темряву”:

“Темрява – не завжди зло. Іноді це просто простір без світла. І, якщо не панікувати – можна намацати дорогу”.

Або ще:
“Світ не став гіршим. Ми просто навчилися бачити краще”.

Звучить, як щось дуже сучасне, чи не так?

5 причин, чому Роздобудько – must read

1. Пише про наші страхи так, ніби пережила їх разом із нами.
2. Її герої – не вигадані, вони – як ми.
3. Показує глибину в повсякденності (і це без слізливості).
4. Використовує мову так, що навіть прості слова звучать по-новому.
5. Дуже точно відчуває час – не календарний, а емоційний.

Чи потрібна нам така література зараз?

Замисліться: коли в країні війна, розгубленість, постійна нестабільність – чим може допомогти книжка? Роздобудько показує – може. Слово стає бронею. Не від куль, а від внутрішнього зламу.

А ще, між іншим, вона створює тексти, які екранізують. А це означає, що її історії працюють не лише в книжках, а й на екрані. І це – ще один доказ актуальності: її бачать, чують, цитують.

Цитати, які працюють як меми (але глибші)

• “Бути щасливим – це не мати всього. Це не втратити себе, коли все зникає”.
• “Навіть у найміцнішій клітці можна забути, що ти птах”.
• “Кожен має право на втечу. Навіть якщо втеча – це просто заплющити очі”.

Це не просто красиво. Це – терапія в реченнях.

То що?

Як на мене, Ірен Роздобудько – одна з тих, кого читати потрібно не лише “бо програма”. Її варто мати на полиці поруч із тим, що лікує, тримає, надихає.

Її книжки сьогодні актуальні не тому, що мода. А тому, що біль, що реальність, що правда.