Реферат про Вільяма Шекспіра
Шекспір – це не просто письменник. Це явище. Це ім’я, яке одне згадується на рівні з Гомером, Данте і Тарасом Шевченком. Чесно кажучи, мало хто з авторів настільки глибоко закарбувався у світову пам’ять – і, що цікаво, про самого Шекспіра ми знаємо до смішного мало.
Як усе почалося
От уявіть: XVI століття, англійське містечко Стратфорд-апон-Ейвон. Народжується хлопець – Вільям. У школі (якщо таки вчився, бо шкільних записів не збереглося) він вивчає латину, античну історію, міфологію. У 18 років одружується з Енн Гетевей, має трьох дітей, але в якийсь момент кидає родину і їде до Лондона. Так починається легенда.
І що ви думаєте? У столиці він починає з акторства, швидко входить у театральну трупу й уже за кілька років – один із найбільш знаних драматургів. А у 1599 році стає співвласником театру “Глобус”. Як кажуть – з нічого до всього.
Творчість: трохи магії, трохи болю, море драми
Фішка Шекспіра в тому, що він писав і для простолюду, і для аристократії. У його творах є й тонкий гумор, і філософські глибини, і щирі почуття. І найголовніше – вічні питання: хто ми? навіщо живемо? що важливіше – серце чи обов’язок?
Ось основні жанри, в яких він працював:
- Трагедії – Гамлет, Макбет, Король Лір, Отелло, Ромео і Джульєтта.
- Комедії – Сон літньої ночі, Дванадцята ніч, Багато галасу даремно, Венеційський купець.
- Хроніки – Генріх IV, Генріх V, Річард III, Юлій Цезар.
- Трагікомедії – Буря, Зимова казка, Цимбелін.
- Поезія – Венера і Адоніс, Лукреція, 154 сонети.
Провідні теми в його творах
Замисліться: Шекспір писав про те, що болить нам і зараз. Його герої борються за кохання, владу, правду. Вони зраджують, сумніваються, каються. Він говорив голосом самої людини. І от приклади, які говорять самі за себе.
У “Гамлеті” – про сумніви й сенс життя:
“Бути чи не бути – ось у чім питання…”
У “Макбеті” – про марність людської метушні:
“Життя – це лише тінь, що проходить;
Жалюгідний актор, що пнеться й гримить
Свою годину на сцені – й більше
Про нього не чують…”
У “Королі Лірі” – про зраду й самотність:
“Я – людина, більше не маю нічого”
А ви знали, що ці рядки цитують навіть астронавти та президенти? Вони пережили час, війни, імперії – і досі хвилюють.
Сонети: лірика, яка бере за живе
А що, якщо я скажу, що Шекспір – ще й крутий поет? Його 154 сонети – це любов, ревнощі, захоплення, біль. Написані легко, з внутрішнім ритмом, вони розповідають про глибини людських почуттів.
Цитата, яка запам’ятовується надовго:
І, може, колись із цього рядка
Твоя слава вічна зазвучить –
Доки дихатиме людина,
Доти ти житимеш у слові…
От тільки уявіть: написано в XVI столітті, а ніби про соцмережі – бажання залишити слід, бути почутим, не зникнути.
Творча спадщина і дивний заповіт
Цікаво те, що за життя Шекспір видав лише дві поеми. А більшість його п’єс ми знаємо тільки завдяки Першому фоліо – виданню, яке зібрали друзі після його смерті. Це наче Google Drive великого генія, збережений не ним, а його колегами.
А тепер увага: у його заповіті – жодного слова про творчість. Ні тобі “передаю свої рукописи”, ні “подаруйте цю п’єсу театру”. Зате залишив друге ліжко своїй дружині. Це породило сотні домислів. Хтось каже: не любив. Хтось: це просто звичай на той час. А хтось: “Шекспір” – це взагалі псевдонім.
Шекспір і сьогодні: чому він не старіє
А тепер скажіть чесно – як часто ви читаєте щось з XVI століття й думаєте: “Ого, як про мене!” А от Шекспір – саме такий. Його образи стали архетипами: ревнивий Отелло, філософ Гамлет, закохані Ромео і Джульєтта, зраджений Лір.
Його вплив:
- У кіно: від “Король Лев” до “10 речей, які я в тобі ненавиджу”
- У театрі: його ставлять від Бродвею до шкільних сцен
- У мові: його цитують без зусиль, бо його слова – уже афоризми
І ще один момент: він винайшов або увів у літературний обіг понад 1700 англійських слів. Без нього англійська була б іншою. Як вам таке?
Особисте життя: більше тіней, ніж світла
Між іншим, ми досі не маємо жодного листа, щоденника чи мемуарів Шекспіра. Усе, що знаємо – це документи й творчість. Він був багатий (купив будинок, володів театром), але жив скромно. Помер 23 квітня 1616 року. І напис на могилі просить не чіпати його кістки.
“Благословенний, хто не рушить цих кісток,
І проклятий, хто торкнеться мого гробу”
Навіть після смерті – трохи театру, трохи містики.
Висновок? Він уже був у вас у голові
Шекспір – не просто автор. Він – голос, який ви чули, навіть не знаючи, що це він. Він говорить рядками, що вже живуть у вашій мові. І, можливо, найточніше про нього сказано в одному з його ж творів:
“Є багато речей на небі і на землі, Гораціо,
Про які не снилось вашим мудрецям…”
Це ж і про нього.
