Аналіз (паспорт) комедії «Міщанин-шляхтич» Мольєр

Коли думаєш про французьку класику, в уяві часто спливають витончені манери, мереживні сорочки та безглузді капелюхи. Але Мольєр, старий добрий іроніст, умів пустити шпильку так, що аристократія тихо пирскала в носову хустинку, а буржуа – гризли вуса.

Комедія “Міщанин-шляхтич” – саме той випадок, коли сміх виходить крізь сльози. І не тільки через дурість головного героя, а через те, як легко людина може втратити себе у гонитві за чужим статусом.

Основна інформація

• Автор: Жан-Батист Мольєр (справжнє ім’я – Поклен)
• Назва твору: Міщанин-шляхтич (Le Bourgeois gentilhomme)
• Рік написання: 1670
• Жанр: комедія-балет з елементами фарсу
• Літературний рід: драма
• Літературний напрям: класицизм

Хочете дізнатись щось цікаве? Мольєр написав цю комедію на замовлення самого Людовика XIV, який прагнув публічно висміяти турецьке посольство, що дозволило собі проявити зверхність під час офіційного прийому. І от вам результат – сміх із присмаком помсти.

Тема та головна ідея

Річ у тім, що пан Журден – типовий представник новоспеченої буржуазії. У нього є все – гроші, дім, родина. Але йому цього мало. Його жага – стати шляхтичем, бути “своїм” серед вельмож.

Головна ідея твору – засудження марнославства, сліпого поклоніння титулам і соціальним ролям. Мольєр нагадує: справжня шляхетність – у вчинках, а не в гербовому папері.

Головні герої

1. Пан Журден – головний герой, багатий міщанин, який мріє бути дворянином.
2. Пані Журден – його дружина, втілення здорового глузду та реалістичного погляду на життя.
3. Люсіль – їхня дочка, закохана в Клеонта.
4. Клеонт – коханий Люсіль, простий, але благородний юнак.
5. Дорант – граф-аферист, який “доїть” Журдена під виглядом дружби.
6. Дорімена – маркіза, яка приймає дарунки від Журдена, але серце належить Дорантові.
7. Ков’єль – розумний слуга Клеонта, мозковий центр всього плану.
8. Ніколь – покоївка Журденів, дотепна та відверта.

А тепер – уважно. Герої розставлені по парам, і це не випадково. Кожна пара – це контраст: Журден і пані Журден, Дорант і Дорімена, Люсіль і Клеонт, Ніколь і Ков’єль. Через ці дуети Мольєр розкриває тему ролей і масок, які ми носимо.

Другорядні персонажі

• Учителі фехтування, музики, танців і філософії – кожен з них уособлює “придворне мистецтво”, яке стає об’єктом сатири.
• Кравець – майстер компліментів, який перетворює Журдена на “ясновельможного посміховиська”.
• Муфтій і турки – персонажі фінального маскараду, які доводять абсурдність мрії Журдена.

Сюжетні лінії

1. Головна лінія: марнославство Журдена, його шлях до уявної шляхетності.
2. Любовна лінія: Клеонт і Люсіль намагаються бути разом попри соціальні перепони.
3. Обман і викриття: Дорант використовує Журдена для залицянь до Дорімени.
4. Маскарад і перевтілення: фінальна сцена з інсценуванням “турецького весілля”.

Композиція

Твір має класичну п’ятиактну структуру з дотриманням трьох єдностей:

• Місце: дім пана Журдена.
• Час: одна доба.
• Дія: прагнення головного героя до дворянства.

Ось цікавий момент: кожна сцена просуває героя глибше в абсурд – від уроків музики до турецької церемонії. І що далі – то смішніше й болючіше.

Проблематика твору

• Соціальна нерівність і прагнення до піднесення
• Освіта та псевдоінтелектуальність
• Природа справжньої шляхетності
• Жадібність і лицемірство аристократії
• Любов, гідність і вибір серця

Питання руба: Чи варта мрія бути “когось із них” того, щоб втратити себе?

Місце та час дії

• Місце: Париж, дім пана Журдена.
• Час: приблизно 1670 рік, події відбуваються протягом одного дня.

Художні засоби

Мольєр застосовує повний арсенал гумору:

• Сатира – на буржуа і придворних
• Іронія – постійні натяки на дурість Журдена
• Буфонада – яскраві сцени бійок і маскараду
• Гіпербола – “Дочка моя буде маркізою! А як розізлите мене ще дужче, то я з неї герцогиню зроблю!”

А ось цитата, яка підриває серйозність Журдена до дна:

“Далебі, понад сорок років розмовляю я прозою, а мені це ніколи й на думку не спадало!”

Це ж просто скарб – людина відкриває граматику, як новий континент!

План твору

1. Знайомство з паном Журденом і його божевільною ідеєю.
2. Уроки “аристократичних наук” та їхня абсурдність.
3. Відмова Журдена видати дочку за неаристократа.
4. План Ков’єля та інсценування “турецького сватання”.
5. Фінальна “посвята” в мамамуші – тріумф глупоти.
6. Хепі-енд для всіх, крім честі головного героя.

На завершення

Комедія “Міщанин-шляхтич” – це не просто сміх. Це дзеркало для тих, хто женеться за формою, забуваючи про суть. А Мольєр тихенько хіхікає з кутка – бо йому вдалося зробити неможливе: розважити та провчити водночас.