Аналіз (паспорт) книги «Втеча звірів або Новий бестіарій» Пагутяк

Це не просто казка. Це – глибока філософська подорож у світ, де звірі говорять, а люди – мовчать. Галина Пагутяк створила щось більше, ніж пригодницьку історію. Вона дала голос природі, яка давно перестала довіряти людині. Але все по черзі.

Базові відомості

• Автор: Галина Пагутяк
• Назва твору: Втеча звірів або Новий бестіарій
• Рік написання: 1989
• Рік видання: 2006 (видавництво “А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА”)
• Жанр: повість-притча з елементами фентезі
• Літературний рід: епос із елементами лірики
• Цільова аудиторія: і діти, і дорослі, але для дорослих – із багатозначними підтекстами

Тема й головна ідея

Про що ця історія? З одного боку – про дівчинку Ладу (у творі – Доня), що тікає з міста до лісу. З іншого – про зраджених звірів, яких люди приручили, а потім зрадили. А з третього – про Каспара Гаузера, загадкового хлопчика з темного підземелля. Усе це – велика алегорія на втрату зв’язку з природою та втрату довіри.

Головна ідея: природа не належить людині. Вона жива, самодостатня, мисляча. І хоч вона мовчить, вона все пам’ятає.

“Людина міркує так: раз я їх годую, вони мене повинні тішити. Тварина ж – довіряє”.

Головні персонажі

1. Доня (Лада) – восьмирічна дівчинка, яка приїжджає з міста в ліс. Її шлях – це шлях внутрішнього дорослішання. Вона ще вірить. І ця віра – головний її дар.
2. Каспар Гаузер – хлопчик-легенда, що постає з міфу, з тіні, з давньої скульптури. Він – провідник у світ тварин і символ того, кого не зрозуміли вчасно.
3. Єдиноріг – символ віри, втраченої чистоти. “Я залишився у книжках, які ніхто не читає”.

Другорядні герої

• Фелікс (кіт) – іронічний, освічений, поціновувач латини та тепла каміну.
• Альфред (павук) – сумний павук-меланхолік, що розповідає про Арахну.
• Алегорія (папуга) – саркастична й образлива, символ роздратованої поезії.
• Чорна Блискавка (Пантера), П’єро (кіт-син), мурашка-одноденка, ворона – ці істоти несуть частинки правди, розкидані по світу.

Сюжетні лінії

• Дитина відкриває для себе нову реальність (фантастичну й жорстоку).
• Міф про Каспара Гаузера як притча про непорозуміння та ізоляцію.
• Пошук Єдинорога – пошук віри, надії та можливості все ще врятувати.

Композиція твору

Структура – не лінійна. Тут маємо:

1. Вступ (приїзд у ліс)
2. Зустріч з Каспаром і світом звірів
3. Пригоди – мандрівка, перетворення на комаху, птаха
4. Сюжетні розгалуження (знайомства з іншими звірами)
5. Кульмінація – мандрівка до Моря, Зимовий дім, підготовка до відплиття
6. Розв’язка – Лада лишається сама, із цуциком Графом і власною вірою

Проблематика

Ось що цікаво: авторка не нав’язує готових відповідей. Але проблем тут – хоч греблю гати:

• Втеча від реальності. Куди тікають звірі? Від людини. А дитина – тікає до них.
• Втрачена довіра. “Навіть якщо вона без рушниці. Може, з часом звірі звикнуть до тебе” – каже мама.
• Олюднення тварин. Павук має депресію, кіт – манери дворянина.
• Самотність. Хлопчик виріс у темниці, папуга шукає уваги, а звірі – порятунку.

Місце і час дії

Чітких дат немає. Але маємо умовну Україну: з картою, містом, селом, морем. Час – позачасовий. Фантастичний. З домішками історичної пам’яті.

Художні особливості

Авторка працює, наче ювелір. Підкладає символ за символом. Ось кілька фішок:

• Метафора: Корабель Звірів – ковчег, спасіння, утопія, яка зникає.
• Алегорія: Папуга Алегорія – буквально уособлення алегорії.
• Цитатна мова: фрагменти старовинних книг, латина, вигадані діалоги.
• Перетворення: герої стають то комашками, то горобцями, то людьми.

“Ми, кроти, любимо сутінки. Темрява – то велика річ, а сонце – неприємна” – каже Кріт. Справді, світло тут – не завжди добро, а темрява – не обов’язково зло.

План твору

1. Приїзд Доні в ліс
2. Зустріч з Каспаром
3. Міф про Каспара Гаузера
4. Зникнення Єдинорога
5. Подорож у вигляді комахи
6. Зимовий дім, знайомство з Феліксом, Альфредом
7. Конфлікт із Алегорією
8. Присвята Каспара в лицарі
9. Спроба повернення в реальний світ
10. Мандрівка до Моря
11. Корабель Звірів
12. Розставання й вибір

Що хотілося б додати

Це той текст, після якого хочеться мовчки дивитися у вікно. І думати: а ми ще віримо? Ми ще не втратили здатність дивуватись, говорити зі звірами – бодай подумки? Бо якщо ні – тоді цей Корабель уже відплив. І без нас.

“Я думаю, що в цьому світі ніколи не було ладу. Його не може бути без милосердя і доброти” – каже Каспар.

І як не погодитись?