Переказ (скорочено) книги «Втеча звірів або Новий бестіарій» Пагутяк

Галина Пагутяк створила текст, що з перших сторінок пахне лісом, сирою землею і дитячим сумом. Втеча звірів або Новий бестіарій – не просто казка. Це – велика розмова про те, куди зникають звірі, коли зникає довіра.

Хто така Доня й чому їй сумно?

От уявіть: восьмирічна дівчинка, яку всі звуть Доня, приїжджає з міста в глухий ліс. Новий дім – стара лісницька хата, новий світ – незнайомий, мовчазний, дикий. Доня не бачить жодного звіряти, хоч тато і казав, що “колись тут будуть і зайці, і білочки, і пташки”. А поки – тільки бур’ян, дощ і самотність.

Дівчинка кличе звірів:

“Звірі, прийдіть гратись до мене. Я можу бігати до груші, бо далі вже страшно…”

Але ніхто не приходить. Навіть метелик тікає. І тут з’являється він – Каспар. Хлопчик із золотим волоссям і мовою, що звучить, як пам’ять. Як привид.

Каспар: хлопчик з іншого світу

Каспар – це не просто уява. Він колись жив серед людей, але його закрили в підземеллі. Він нічого не бачив, нічого не чув. Його єдиним другом була дерев’яна ложка. А тепер він – напівміфічна істота, що захищає звірів. Як він сам каже:

“Мене показували як дивовижу. Але людиною так і не навчили бути…”

Він показує Доні дивовижну книгу – “Aphologia animalia”, написану латинською. Там – звірі, яких уже немає, і звірі, яких ще бояться. І єдиноріг.

Пошуки Єдинорога

А знаєте що? Доня бачить Єдинорога в дзеркалі. Із цього все й починається. Щоб його знайти, вона погоджується стати комашкою – сонечком – і мандрує на плечі Каспара. Їхній маршрут – не карта Google, а дорога довіри: від сойки до крота, від павука до кішки, від печалі – до надії.

Кожна істота має що сказати. Кріт, наприклад, зворушує до сліз:

“Ніхто не захищений від випадковості, навіть під землею”

А далі – політ. Доня й Каспар перетворюються на горобців і летять до моря. Там, кажуть, будують Корабель Звірів. Бо всі тікають. Від кого? Від нас.

Зимовий дім і нові союзники

У закинутому будинку живе еліта тваринного бестіарію:

• Фелікс – кіт-інтелектуал, що називає Доню Філією
• Альфред – павук із синдромом Арахни
• Алегорія – папуга, яка тягне за собою усяку драму

Каспара посвячують у Лицарі Звірів. Його зброя – не меч, а троянда. Ідея? Бути захисником тих, кого не чують. Доня стає його Прекрасною Дамою. Але гармонії не виходить. Папуга ревнує. Корабель кличе.

Роздвоєні сліди й останній шанс

На шляху – місто. Кам’яні леви, будинки-примари, фото дівчинки з букетом. І зустріч із Пантерою, яка просить: “Випусти мене”. Доня намагається врятувати. Це вже не гра.

А потім – Карусель Єдинорога. Так, це він. Золотий ріг. Фіалкові очі. Але політ – короткий. Дівчинка падає. І потрапляє у світ, де люди ловлять голубів, щоб з’їсти. Вона рятується, знову стає людиною, і далі – річка. Фінал близько.

Що насправді сталося в кінці?

Тепер уважно. Доня бачить, як Каспар старіє просто на її очах. Його красива маска – тільки маска. Алегорія вигукує:

“Замість радіти життю, він оплакував його”

Дівчинка дізнається, що її справжнє ім’я – Лада. А бабуся з минулого виявляється тією самою дівчинкою з фото – Ізабеллою. Усі – на березі. Звірі. Мамонти. Черепахи. Олені. Вони чекають на Корабель.

Лада не сідає на нього. Але отримує право взяти із собою додому маленького цуцика на ім’я Граф.

Чому це важливо?

Бо ця історія – не про казку. Це – попередження. Світ звірів тікає від нас. І якщо ми не схаменемось, на тому березі залишаться тільки книги. Які ніхто не читає.

“Я залишився у книжках, які ніхто не читає. Я помираю в неволі. В моє існування ніхто не вірить…”

От і все. Або ми – з ними. Або нас – нема.