Реферат про Миколу Гоголя

Микола Гоголь – не просто письменник, а справжній майстер парадоксів. Людина, що уміла смішити й жахати одним реченням. Він – мов художник, який малював словом, створюючи не пейзажі, а цілий всесвіт.

І як би пафосно це не звучало, але ж ви тільки вдумайтесь: його тексти досі актуальні, живі й навіть… трохи небезпечні.

Біографія, що заслуговує на кіно

Гоголь народився 1809 року в містечку Великі Сорочинці, на Полтавщині. Так, саме там, де пізніше відбуватиметься Сорочинський ярмарок. З дитинства був мрійником: любив легенди, страшилки, народні казки. І саме з цієї народної магії почалося його письменство.

Переїхавши до Петербурга, Гоголь, наче герой власного оповідання, довго блукав у мороці невдач. Його перші твори зазнали краху, і тільки завдяки наполегливості (та знайомству з Пушкіним) він увірвався в літературу зі “Вечорами на хуторі біля Диканьки“.

Цікаво, що він не любив публічності, постійно тікав – то до Німеччини, то до Італії, то до Єрусалима. Його життя було схоже на сюжет власної п’єси: тінь, загадка, дивак. І навіть смерть його у 1852 році досі обростає легендами.

Гоголь і українська тематика

Чи вам відомо, що найперші твори Гоголя – це справжній оспів української душі? Саме так, у “Вечорах…” ми бачимо не лише казкових чортів, домовиків і відьом. Ми чуємо живий голос українського народу – дотепного, щедрого, містичного.

“На все село був один тільки коваль Вакула, що не боявся чорта…”

І що б ви думали? Саме Вакула здобув серце красуні Оксани – не силою, а хитрощами та щирістю. Та й сам Гоголь щиро писав:

“Україна моя, рідна моя сторона! Мені ти дорожча всього на світі…”

А тепер скажіть, хіба це не любов?

Сатира – головна зброя Гоголя

Чесно кажучи, вміння висміяти зло – це талант. І Гоголь володів ним досконало. Уявіть собі: п’єса “Ревізор”, де вся чиновницька система показана через брехню, підлабузництво й страх.

“З кого смієтеся? З самих себе смієтеся!”

Ця фраза з фіналу б’є точно в точку.

А от у “Мертвих душах” він пішов ще далі: змалював мертве, але живе суспільство. Сам Чичиков купує “мертві душі” – тобто селян, які померли, але все ще значаться в документах. Щоб що? Щоб збагачуватись на фальші. Геніально?

“Як же ж, пане, то не душа, як записана у ревізії?”

І ви мимоволі задумуєтесь: а чи не зустрічали ви подібне в реальному житті?

Петербурзькі повісті – психологічна глибина

Гоголь виводить на сцену тих, кого ніхто не бачить. У “Шинелі” Акакій Акакійович – маленька, зневажена людина. Його єдина мрія – нова шинель. Не слава, не гроші – просто тепла річ, яка врятує від холоду і глузувань.

“Мене не б’ють… мене просто не помічають…”

І саме в цьому – трагедія. У ній – ми. Люди, які звикли терпіти, мовчати, зникати.

Або “Ніс”, де ніс одного з чиновників живе окремо від тіла, ходить містом і навіть має ранг. Як вам таке: частина тіла стала вищою за людину? Фантастика? Та ні – гротескна правда.

Тарас Бульба – міф про козацтво

У “Тарасі Бульбі” Гоголь створив образ батька-нації. Тарас – жорсткий, войовничий, але справжній. Його сини – Остап і Андрій – символи вибору. Один – честь, інший – зрада.

“Немає уз святіших товариства!” – ця фраза лунає, як гімн свободи.

Ось вам приклад, коли текст перетворюється на легенду.

Чому Гоголь – не просто письменник?

А тепер подумайте: хіба можна назвати його просто автором романів? Це – філософ, мораліст, експериментатор. Він створював не твори, а дзеркала. Ви читаєте – і бачите себе. Не завжди приємно, іноді страшно, але – чесно.

До речі, сам Гоголь одного разу написав:

“Сміх – це найстрашніша зброя проти зла”.

І якщо придивитись – його сміх донині працює.

Що залишив по собі Гоголь?

Микола Гоголь залишив після себе більше, ніж книги. Він залишив стиль – гоголівський. Він навчив нас бачити світ очима, які не бояться дивного, темного і смішного водночас.

Його спадщина – це:

  • нова форма прози, де гротеск і фольклор поєднуються;
  • образ “маленької людини”, який став класикою;
  • гостра сатира на імперське суспільство;
  • романтична героїка українського духу;
  • неочікувані ходи сюжету, які змушують читача думати.

І ви тільки вдумайтесь: йому було всього 42, коли він помер. Але цього вистачило, щоб змінити літературу.

Коротко, але влучно

Гоголь – це і магія, і правда, і біль, і сміх. Він показав, що література може бути гострою, чесною, живою. А головне – вона говорить з нами досі. І, здається, ще довго буде.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *