Головні герої п’єси «Мина Мазайло» Миколи Куліша
«Мина Мазайло» – це не просто комедія, а справжній театр абсурду, де кожен персонаж є уособленням певного світогляду. Тут немає просто «позитивних» чи «негативних» героїв – кожен із них є відображенням певного суспільного типу, який, чесно кажучи, можна зустріти і в наш час.
Отже, хто ж вони, ці люди, які сперечаються про прізвище, мову та ідентичність? Давайте знайомитися!
Мина Мазайло – головний герой, що зрікається себе
Перед нами класичний міщанин, для якого головне – кар’єра та «приличний» вигляд у суспільстві. Мина переконаний, що його українське прізвище – причина всіх невдач, а якщо він змінить його на російське – отримає престиж і повагу.
Цитата:
«Мазайло! Ну що це за прізвище! Всьому причина воно…»
Його трагедія в тому, що він живе ілюзіями. Він намагається втекти від власного коріння, але це не робить його щасливим. Навпаки – зміна прізвища лише призводить до ще більшого приниження: його звільняють за опір українізації.
«За постановою комісії в справах українізації… звільнено з посади за систематичний і зловмисний опір українізації службовця М. М. Мазайла—Мазєніна…»
Гірка іронія, чи не так?
Мокій – бунтар і фанатик української мови
Син Мини, його повна протилежність. Якщо батько хоче зректися української мови, то Мокій буквально «збожеволів на укрмові».
«Бринить… по-українському кажуть: орел бринить. Це означає — він високо, ледь видко — бринить… Або кажуть — думка бринить. Це треба так розуміти: тільки-тільки береться, вона ще неясна — бринить…»
Він вивчає кожне слово, досліджує історію мови, захоплюється її мелодійністю. Але, правду кажучи, він теж доведений до гротеску: його зацикленість робить його відірваним від реального життя.
Чи допомагає його любов до мови змінити ситуацію? Ні. Як і батько, він є заручником власних переконань.
Мазайлиха – вірна дружина або співучасниця?
Мати Мокія підтримує чоловіка у прагненні змінити прізвище. Вона живе стереотипами й вважає, що все українське – це щось провінційне й неварте уваги.
Її головна характеристика – це страх. Вона боїться, що залишиться на узбіччі життя, якщо не пристосується до «правильного» суспільства.
«Аби ж Мина на чомусь спинився. То на Гоголі, то на Коцюбинському, то на Тютюннику. Казав: буде Гоголь, буде проза, буде кар’єра…»
Чи не схоже на тих, хто женеться за модою, забуваючи про власну сутність?
Тьотя Мотя – злісна карикатура на шовінізм
Якщо хочете знайти втілення великодержавного шовінізму – ось вона! Тьотя Мотя приїжджає з Курська, щоб «врятувати» родину від українізації.
Її ставлення до всього українського можна висловити однією фразою:
«По-моєму, прілічнєє бути ізнасілованной, нєжелі українізірованной!»
Вона відверто зневажає українську культуру і вважає, що «справжня» людина може бути тільки росіянином.
Абсурд? Так. Але чи не зустрічали ви таких «тьоть Моть» у наш час?
Дядько Тарас – романтик минулого
Він – повна протилежність тьоті Моті. Дядько Тарас – щирий український патріот, який живе спогадами про минуле. Для нього Україна – це козацька держава, де люди готові «за рідний край голови покласти».
Але він теж не бездоганний. Його погляди застарілі, він не розуміє нової реальності й не бачить, що українізація 1920-х – це більше ніж просто «козацький дух».
«Українізація – це тільки пастка, щоб виманити всіх українців і потім їх знищити».
І, на жаль, його побоювання виявилися пророчими…
Уля – дівчина, яка шукає себе
Спочатку вона просто кокетує з Мокієм, щоб розважитися. Але згодом українська культура її справді зацікавлює.
«Я… Я сама вже українка…»
Вона – символ тих, хто ще не визначився, але готовий змінюватися. І в цьому її сила.
Баронова-Козино – абсурдний мовний диктатор
Уявіть собі вчительку, яка вчить «правильній» вимові, змушуючи казати «истинно русское» «г». Це вона – Баронова-Козино, людина, яка нав’язує мовні стандарти, навіть якщо вони безглузді.
Її методи нагадують пародію: навчання вимові тут виглядає як церемонія ініціації в «вищий клас».
«Вы должны сказать «истинно русское» «г», а не ваше провинциальное!»
Сміх крізь сльози, чи не так?
Комсомольці – холодне майбутнє
Наприкінці твору з’являються комсомольці – Тертика, Аренський, Губа. Вони не розбираються в культурних суперечках, їм байдуже на сімейні війни.
Вони – символ майбутнього, де важливими будуть не прізвища, не культура, а накази партії.
Їхня фраза звучить як вирок:
«Скоро скажемо всім Мазєніним: гол!»
І це страшніше за всі попередні конфлікти.
Висновок: хто ж правий?
«Мина Мазайло» – це твір, у якому немає абсолютної правди.
- Чи правий Мокій? Так, але він надто фанатичний.
- Чи має рацію Мина? Ні, бо зрікається себе.
- Чи справді дядько Тарас захищає Україну? Так, але його методи застарілі.
- Чи дійсно тьотя Мотя має рацію? Ні, але її думка підтримується багатьма.
І в цьому геніальність Куліша: його герої – не просто персонажі, а типажі, які існують у будь-якій епосі.
А хто з них вам найближчий?
