Історія створення п’єси «97» Миколи Куліша
Ви тільки уявіть: Україна, 1924 рік…
Революція вже позаду, але життя селян далеко не стало легшим. Колективізація тільки-но набирає обертів, більшовицька влада запроваджує продрозкладку, а по селах шириться голод і страх перед репресіями. Саме в цей момент Микола Куліш, один із найяскравіших українських драматургів XX століття, береться за перо. Так з’являється його культова п’єса «97» — твір, що пронизаний болем, іронією та гострою соціальною сатирою.
Чи знали ви, що ця п’єса була першою драматичною спробою Куліша? Вона одразу стала вибуховою, як порохова бочка, яку тільки-но підпалили. І недаремно!
Передумови написання: хліб, що не всім по зубах
Розуміючи п’єсу «97», неможливо ігнорувати історичний контекст. Україна в 1920-х роках переживала страшні часи: більшовицька політика воєнного комунізму, голод, репресії проти селян, які чинили спротив розкуркуленню.
Куліш, як людина, що виросла у селі, чудово розумів настрої селянства. Він бачив їхній страх перед розкуркуленням, бачив, як ідеологічний фанатизм нищить долі. Саме тому його герої такі живі, такі справжні.
П’єса «97» — це ніби зазирнути у сільську хату тих часів: напівпорожній казан, холодна піч, а на стіні портрет Леніна. От тільки чи гріє цей портрет людей, які пухнуть з голоду?
«Червоні» проти «куркулів»: хто правий?
Однією з головних тем п’єси є протистояння комуністів (комнезамівців) і заможних селян.
З одного боку, маємо таких персонажів, як голова сільради Сергій Смик і комуніст Копистка. Вони вірять у «світле майбутнє», прагнуть розкуркулити селян, бо «так сказав Ленін». Ось вам цитата Копистки:
«Тоді світ новий настане, як ми з тобою рихметики вивчимось…»
Тут сарказм відчувається на рівні шкіри: люди голодують, а він про арифметику та комунізм.
З іншого боку, стоїть Гнат Гиря — заможний селянин, який бореться за своє майно та свої принципи. Він розуміє, що колективізація — це руйнування всього, що будували покоління його предків.
Чи можна його засуджувати? Адже що робить людина, коли її позбавляють останнього шматка хліба? Відповідь очевидна…
Художні засоби: гумор на межі відчаю
Що робить цю п’єсу особливою? Куліш майстерно змішує трагедію та сатиру. Його герої — це не картонні комуністи чи куркулі, а живі люди зі своїми слабкостями, іронією та болем.
Наприклад, сцена з монахинями, які жебрають у селян, а потім розпускають чутки про «червоних бісів». Ось як Копистка викриває їхню брехню:
«От же брешуть, аж курява встає! Я ж там був…»
І що? А нічого. Люди все одно вірять у казки, бо вони простіші за правду.
Заборонена правда
Після виходу у світ «97» стала популярною, проте не всі були у захваті. Радянська влада швидко зрозуміла, що ця п’єса — не просто сатира, а справжній удар по комуністичній утопії.
Зрештою, у 1930-х роках Куліша репресували. А разом із ним — всю українську інтелігенцію, що не вписувалася у більшовицьку схему.
Але п’єса вижила. Вона стала тим, чим і мала стати — літературним пам’ятником епохи.
Висновок: живіше за історію
П’єса «97» — це не просто твір про минуле. Вона жива і зараз. Чому? Бо вона про людей, які опинилися між молотом і ковадлом. Про тих, хто вірив у комунізм, і тих, хто його боявся.
Вона про вибір. А вибір, як відомо, не буває легким.
Тож, коли наступного разу почуєте про «куркулів», «розкуркулення» чи «продрозкладку», згадайте «97». Або ще краще — перечитайте. Бо справжня класика — це та, яка резонує навіть через сто років.
