Переказ (скорочено) роману «Буба» Космовська

Жити в родині зірок – звучить круто? А якщо я скажу, що Буба, донька телеведучого і письменниці, відчуває себе в цьому домі зайвою? У романі Барбари Космовської “Буба” світ дорослих – яскравий, галасливий, іронічний – насправді повен пустоти, а головна героїня мріє не про славу, а про те, щоб хтось просто спитав: “Ти зголодніла?”

У кого яке “пекло” – у кожного своє

Буба (а по паспорту – Агнешка) живе з батьками в польському місті. Їй 16, і вона – тиха, розумна дівчина, яка слухає симфонічну музику, грає в бридж і майже завжди – сама. Батько Павел веде телевізійні ток-шоу, мати Марися строчить жіночі романи. А тепла – ні в очах, ні в голосі.

“Як твої справи, Бубо? Усе гаразд? Буба подумала, чи батькові спало коли-небудь на думку, що кожну розмову він починає однаково…”

Схоже, єдиний, хто справді її бачить – це дідусь Генрик. Він кмітливий, трохи саркастичний і шалено любить свою онуку. Вони разом грають у бридж, ходять по продукти, жартують, підслуховують розмови дорослих. Іронія – їхня сімейна терапія.

Серце розривається між Адасем і Йолькою

А от у серці Буби – повний безлад. Її з дитинства пов’язує дружба (і не тільки!) з Адасем. Але хлопець вибирає іншу – ефектну Йольку, ту саму, яку Буба вважала подругою. Боляче? М’яко кажучи.

“Якщо й запитував у неї, то про Йольку. Якщо балакав, то про Йольку. А коли дівчина бачила його на перервах веселого й у чудовому настрої, то поруч завжди була Йолька”

Усі ми були в цій ситуації. Коли тебе наче ніхто не зрадив, але на душі – як після бурі без попередження. Буба плаче, але мовчить. І від того болить ще сильніше.

І ось з’являється Мілош

Тим часом у класі з’являється Мілош – хлопець без зайвих понтів, із ямочками на щоках і добрими очима. Спершу він просто цікавиться геометрією, але згодом – і самою Бубою. Він бачить у ній те, чого не побачив Адась. Тишу. Глибину. Справжність.

“Мілош назвав Бубу синім співочим дроздом – птахом, якого він любив найбільше”

А знаєте що? І це – найкращий комплімент у книжці. Вона для нього – не просто дівчина. Вона – рідкісний птах.

Сімейний цирк із “Астрідою” і мартенсами

А в квартирі тим часом відбувається справжнє шоу. Мати то залипає на велотренажері, то закохується у видавця, то запрошує дивну гуру пані Астріду, яка “очищає простір” від мобілок і годинників. Тато ж або мовчить, або скаржиться. А бабця Рита, яка з’являється пізніше, починає командувати всіма й кожним, навіть дідом.

І попри цей хаос, Буба росте. Через біль, конфузи, іронію і мовчання. Її дорослішання – це не одна подія, а тисяча дрібних “зломів”, які ведуть до її особистої перемоги.

“Вона мріяла, що коли повернеться додому, її огорне атмосфера загального зацікавлення…”

Але такого не стається. І це нормально. Бо дорослі не завжди такі, як у мріях.

Турнір, тріумф і… троянди

Найсильніший момент роману – коли Буба таємно їде на турнір з бриджу. Дідусь знає, підтримує, мовчить. І що ви думаєте? Вона виграє. Призові – витрачає на телевізор для дідуся. А батьки впізнають свою доньку… з газети.

“У газеті було написано не “Буба”, а “Агнешка”. І лише тоді мама й тато зрозуміли: це – їхня дочка”

Чесно кажучи, сильніше й не вигадаєш.

А що потім?

Потім усе не стає ідеальним. Але стає трохи теплішим. І цього достатньо. Бо головне – не бути “ідеальними”, а бути поруч.

Буба, яка спочатку була “невидимою” дівчиною в мартенсах, наприкінці роману перетворюється на ту, кого хочеться слухати, бачити, поважати. І не тому, що вона виграла щось. А тому, що вона вистояла. Не зламалась. І не втратила себе.

Висновок

У кожної Буби – свій дім, свої батьки, своє болюче кохання. Але й своя сила. І саме ця сила – тихе, наполегливе “я є” – робить з дівчинки героїню.