Реферат про Мігеля де Сервантеса
Хто такий Мігель де Сервантес? Просте питання, правда ж? Але спробуйте відповісти без “той, що написав Дон Кіхота” – і раптом стає трохи ніяково. А дарма. Бо за цією культовою постаттю стоїть історія настільки крута, що Голлівуд ще не дозрів її екранізувати.
Ранні роки: від злиднів до поезії
А ви знали, що Мігель де Сервантес народився у день Архангела Михаїла? Тож, зрозуміло, звідки взялося ім’я. Народився він у 1547 році в містечку Алькала-де-Енарес, в Іспанії, у бідній сім’ї – батько був хірургом без диплома, а мати – жінкою з непростою долею. Грошей не вистачало, родина постійно переїжджала, а батько навіть сидів за борги.
От вам і перше: геніальність не завжди починається з маєтку. Часом – із брудного подвір’я і нескінченних мандрів у пошуках оренди без передоплати.
Про освіту Сервантеса відомо не так вже й багато. Припускають, що він навчався у єзуїтів, а згодом у мадридській школі, де написав перші вірші. З того часу й почалась його любов до театру. Цитата, яка це підкреслює:
“У нього були очі лише для спектаклю” – слова про молодого Мігеля, які передають його захоплення сценою.
Війна, полон і тортура як біографія
Хочете дізнатись щось цікаве? У 24 роки Сервантес вирушив до Італії й узяв участь у Лепантській битві – грандіозній морській різанині проти Османської імперії. Під час бою він був поранений і втратив рухливість лівої руки. Але на цьому пригоди не закінчились.
У 1575 році на шляху до Іспанії він потрапив у полон до алжирських піратів. П’ять років рабства. П’ять спроб утечі. Тортури. Зради. Героїзм. І – нарешті – викуп. Вибачте, але як це все вмістилось у життя одного письменника?
А ось вам цитата з “Дон Кіхота”, яка звучить майже автобіографічно:
“Краще зазнати болю, ніж зрадити тих, хто тобі вірить”.
Звучить як кредо самого Сервантеса, чи не так?
Повернення в Іспанію і нові злидні
Після повернення на батьківщину він спробував повернутись до нормального життя. Але, чесно кажучи, це була спроба не з найуспішніших. Він влаштовується на держслужбу, потрапляє до в’язниці (вже як боржник), постійно судиться і жебракує.
Але замість того, щоб скаржитися – пише. І врешті, у 1605 році, видає роман, якому судилося змінити літературу.
“Дон Кіхот”: роман, що все перевернув
“Хитромудрий гідальго Дон Кіхот з Ламанчі”
Це не просто сатира на лицарські романи. Це – роман про віру. В ідеали, в честь, у добро. Навіть тоді, коли весь світ сміється.
Ви тільки вдумайтесь: головний герой бачить вітряки і вирішує, що це велетні. Він бореться з ними, падає, встає, знову бореться – і його супутник Санчо Панса, селянин зі здоровим глуздом, супроводжує його в цьому божевіллі.
Цитата, яка чіпляє:
“Щасливе, тричі щасливе століття, в якому безстрашний лицар Дон Кіхот з Ламанчі прийшов у світ”.
У цьому рядку – гірка іронія, мрія і трохи божевілля. Як і в самому Сервантесі.
Іронія? Так. Але не тільки. У цьому романі все змішано: смішне і трагічне, піднесене і буденне. Саме за це його так люблять у світі. Саме тому роман став першим “сучасним” у європейській літературі.
Інші твори: не одним Кіхотом
Цікаво те, що крім “Дон Кіхота” Сервантес написав ще кілька потужних книжок, хоч і менш відомих:
- “Повчальні новели” – збірка з 12 історій, кожна з яких несе мораль і трохи провокації. Наприклад, у новелі “Діалог собак” два пси (!) обговорюють людські гріхи. Так, це не жарт.
- “Мандри Персилеса і Сигізмунди” – роман про любов і мандрівку, опублікований уже після смерті автора. Алегорія? Безперечно. І ще – прощання.
- “Галатея” – перший роман, написаний ще у 1585 році. Там – пастухи, любов і поезія. І нехай це не “бестселлер”, але вже тут видно руку майстра.
Цитати, які говорять самі за себе
А тепер – кілька фраз із творів Сервантеса, які й досі не втратили актуальності:
- “Світ сповнений несправедливості, але треба бути добрим, навіть якщо довкола лише темрява”.
- “Іноді, щоб побачити істину, треба зійти з розуму”.
- “Книга – це зброя розуму. А розум – найгостріший меч”.
- “Кохання – то не солодка пісня, а шепіт між буревіями”.
Замисліться, це писалося понад 400 років тому. А звучить – як відповідь на наші питання сьогодні.
Пам’ять, яка прийшла пізно
Мало хто знає, але після смерті у 1616 році (і до речі, в тому ж році, що й Шекспір), могила Сервантеса залишалась невідомою. Його твори не видавалися. Він був забутий. І лише згодом – став іконою іспанської культури. Його іменем названі:
- Інститут Сервантеса;
- театри, вулиці, ліцеї;
- кратери на Меркурії (!);
- навіть астероїд.
Висновок
Сервантес – це про те, як з найтемнішого досвіду народжується найбільше світло. Його життя – не менше захопливе, ніж його романи. А його книги – досі змушують сміятись, плакати і вірити в те, що навіть у вітряках можна побачити велетнів.
