Реферат про Мольєра

Чи чули ви про Жана-Батиста Поклена? Можливо, ні. А от про Мольєра – точно. Хочете дізнатись щось цікаве? Це одна й та сама особа. І ця особа зробила революцію. Не з мечем у руках, а зі словом, яке било точніше за кулі.

Він змусив Францію – а потім і всю Європу – сміятися над тим, що раніше вважалося недоторканним: дворянством, церквою, псевдовченістю, родинними авторитетами. І все це – в римах, із танцями, через маски та фарс.

Як шпалерник став актором

Мольєр народився у 1622 році в Парижі в родині придворного шпалерника. Здавалося б, доля вже розписана по полотнах – ремесло, торгівля, спокій. Але ні.

Він вчиться в єзуїтському колежі, читає латинських авторів, а потім – раптово – кидає все й засновує власну трупу: Блискучий театр. Ходив по провінціях, терпів злидні, ночував у стайнях, та не здався. Хтось інший повернувся б у Париж із валізою сорому. А Мольєр повернувся з валізою досвіду – і почав писати.

Його п’єси як удар у щоку – смішно, боляче і дуже точно

От уявіть: 1664 рік. Версаль. Усе сяє, гості аплодують – а на сцені Тартюф вивертає назовні обличчя лицемірного псевдорелігійного типу.

Цитата, яка врізається в пам’ять:

“Я сам святий, і все, що я роблю,
Я чиню з волі Бога, не заради слави”.

Чесно кажучи, духовенство аж зашипіло. Комедію заборонили. Потім знову дозволили. І знову заборонили. Мольєр, замість того щоб вибачатися, написав п’єсу Критика на “Школу дружин”, де пояснив, що театр – це дзеркало, а не маскарад.

Герої – це ми. І ми – це герої

Ви тільки вдумайтесь: в його п’єсах немає надлюдей. Є прості типажі, впізнавані до болю.

• Гарпагон зі “Скупого” – той, хто любить гроші більше за дітей.

“Гроші – мій бог. І всі молитви – йому!”

• Журден із “Міщанина-шляхтича” – новоспечений багатій, що хоче бути аристократом.

“Я вже говорю прозою? І навіть не знав про це!”

• Дон Жуан – зухвалий спокусник і цинік, який сміється в обличчя моралі:

“Я не вірю ні в що, крім своєї волі”.

Чи не здається вам дивним, що ці персонажі – з XVII століття, а виглядають як учасники новинного випуску сьогодні?

Комедія-балет? Було й таке

Мольєр був не просто автором. Він був шоуранером свого часу. Для королівських свят писав комедії-балети – щось на кшталт мюзиклів з мораллю. Наприклад:

• • “Нестерпні” – про людей, які пхають свого носа всюди.

• “Одруження з примусу” – про те, як легко втратити себе, намагаючись догодити суспільству.

Такі п’єси були водночас шоу і дзеркалом. І ось що цікаво: навіть у них Мольєр примудрявся вставити щось дошкульне.

Його сміх – це більше, ніж жарт

А тепер серйозно. Мольєр – не просто “той, хто смішив”. Він показував речі, які не прийнято було обговорювати. Прихована жорстокість родини, сліпе поклоніння авторитетам, фальшива побожність, снобізм, страх бути смішним. Він змушував глядача ловити себе на думці:

“А чи не я – Тартюф? А чи не в мені сидить Гарпагон?”

Наводжу ще одну цитату з “Мізантропа”:

“Я не смію мовчати, коли бачу гидоту.
І хай мене всі засудять – я все одно скажу правду”.

Це ж і є кредо Мольєра, хіба ні?

Життя без золотої медалі, але з вічною славою

Хочете ще один прикрий факт? Мольєра не взяли до Французької академії, бо він був актором. Уявіть тільки – людину, яка створила половину французької сценічної мови, не пустили в головну літературну інституцію. А коли він помер прямо на сцені (граючи хворого, між іншим) – йому спершу заборонили похорон за християнським обрядом.

Але знаєте що? Через століття його комедії стали вічними. Вони йдуть у театрах по всьому світу. Їх читають у школах. Їх цитують у парламенті. Їх екранізують. А головне – ними живуть.

Його вплив – це як ланцюгова реакція

Мольєр вплинув не просто на драму. Він змінив саму логіку комедії. Після нього з’явились:

• Бомарше з Фігаро,
• Лесаж із Жіль Блазом,
• Ґольдоні в Італії,
• Шерідан в Англії,
• Моратін в Іспанії.

А ще – безліч фільмів, вистав, книг, пародій.

І останнє – те, що важливо

Мольєр навчив сміятись не з інших, а з себе. І це найсильніше. Бо поки ми сміємось із Журдена чи Тартюфа, в нас щось змінюється. Ми починаємо думати. І це – вже не комедія. Це – мистецтво.