Головні твори Мольєра
От дивіться: якби театр був рок-гуртом XVII століття, то Мольєр – це точно фронтмен. Саркастичний, дотепний, безстрашний. Його комедії – це сценічні “пісні протесту”, що залишають після себе і сміх, і легке печіння правди. Тепер розглянемо, що саме в його репертуарі було тим самим “хітом”, який глядачі вимагали на біс.
Тартюф – ліцемірство без прикрас
“О, Боже мій, даруй мені прощення,
Бо серце моє – повне спокуси й обману…”
Це, звісно, не пряма цитата з п’єси, а узагальнення духу Тартюфа – головного лицеміра французької сцени. Поміркуйте: Тартюф втирається в довіру до Оргона, видає себе за побожного, а сам – хоч святих винось. І знаєте, що страшніше? Не те, що він бреше, а що люди охоче йому вірять.
Ось цитата, яка передає абсурд довіри Оргона:
“Я син мій бачив, як він… – Замовкни, дурна!
Я вірю тільки Тартюфу, а не очам”.
Ви тільки вдумайтесь. Не очам – Тартюфу. А як вам таке?
Дон Жуан – аристократ без моралі
Це той випадок, коли харизма і цинізм йдуть під руку. Дон Жуан у Мольєра – не романтик, а соціальний хижак. Уявіть собі: він насміхається над вірою, зневажає батька, обманює жінок – і при цьому блискуче виглядає.
Цитата, що говорить все сама за себе:
“Я вірю, що двічі два – чотири; і все інше – за настроєм”.
Іронія? Та він уособлення абсолютної свободи від моральних обмежень – страшенно привабливої і водночас небезпечної.
Мізантроп – сміх із присмаком сліз
Хочете глянути, як виглядає людина, що намагається жити чесно в суспільстві, де всі одне одному брешуть? Знайомтесь – Альцест. Він не просто буркотун. Він болісно чесний. І ця чесність робить його смішним у чужих очах і нестерпним для самого себе.
От вам цитата з його болючих одкровень:
“Я ненавиджу людство… бо не в змозі
Терпіти облуду в кожному слові!”
Чи вам знайомо це відчуття, коли здається, що навколо – тільки фальш? От і Альцесту теж.
Скупий – любов або гаман?
А тепер про гроші. Гарпагон – це ходяча скринька зі сріблом. Людина, для якої дочка і син – не рідні, а витрати. Смішно? Та не зовсім. Бо під цією гротескною маскою ховається болючий факт: гроші іноді затьмарюють все людське.
Цитата, що не потребує коментарів:
“Гроші – ось що мене радує,
А не ваші сентиментальні дурниці!”
А тепер питання: чи не бачили ви колись когось дуже схожого на нього в реальному житті?
Міщанин-шляхтич – комедія марнославства
Журден хоче бути аристократом. Хоче танцювати, як дворянин, говорити “вишукано”, носити шовк і… виглядати смішно. Бо з нього роблять посміховисько ті самі аристократи, яких він так обожнює.
Це класика фарсу – комедія про тих, хто хоче бути “вище” себе, але не розуміє, що статус – не купується. Іронічна цитата звучить як гасло всієї п’єси:
“Яке щастя – говорити прозою і не знати про це!”
Фішка в тому, що ця фраза – не жарт, а ключ до розуміння міщанського прагнення виглядати розумним, не будучи ним.
Школа дружин – контроль проти любові
А от історія Арнольфа – чоловіка, який вирішив виховати собі “ідеальну” дружину: слухняну, мовчазну, не дуже розумну. І що ж? У нього нічого не вийшло. Бо любов – це не про контроль, а про довіру.
Цитата, яка розкриває все:
“Я вчив її мовчати, а вона заговорила голосніше!”
Тут не просто гумор. Тут глибока іронія над чоловічою пихою, яка хоче мати не партнерку, а “удобний додаток”.
Що ще варто знати
Мольєр написав понад 30 п’єс. Але не всі вони однакові за настроєм. Частина – гострі, як лезо, інші – легкі, як хмара. Ось кілька з менш відомих, але важливих творів:
- “Уявний хворий” – про те, як медицина може бути комедією.
- “Пан де Пурсоньяк” – старий фарс у новій обгортці.
- “Вчені жінки” – іронія над тими, хто любить вчитися, але не розуміє, навіщо.
Що б хотілось сказати наприкінці
Мольєр – це не тільки сміх. Це сміх із ножем. І цей ніж ріже тонко – не тіло, а пиху, дурість, лицемірство.
Тож якщо вам здається, що його комедії “старі”, спитайте себе: а скільки Тартюфів, Гарпагонів і Журденів ми бачимо щодня?
