Скорочена біографія Миколи Гоголя

Микола Гоголь – ім’я, що, здавалося б, давно стало класикою. Але хто він насправді: російський письменник українського походження чи український геній, якому довелося писати російською?

Цікаво, що сам він 1846 року в Карлсбаді записав у гостьовій книзі: “Nicolas de Gogol, Ukrainien, etabli a Moscou”. То, можливо, його ідентичність складніша, ніж ми звикли думати?

Коріння в українській землі

Народився Микола Васильович Гоголь 20 березня (1 квітня) 1809 року в селі Сорочинці Полтавської губернії – у самому серці Лівобережної України. Його рід – козацький, з іменами Остапа Гоголя та Панаса Дем’яновича, нащадками якого був і сам письменник. У родині панувала глибока любов до української культури: його батько писав п’єси українською, а бабуся виховувала малого Миколу на піснях, казках і легендах.

“Якби наш край не мав такої скарбниці пісень, я б ніколи не зрозумів історії його”, – писав Гоголь пізніше.

Це формувало його поетичний слух, світосприйняття й той особливий стиль – водночас трагікомічний, містичний і глибоко людський.

Освіта, сцена і перші літературні спроби

Його навчання в Полтаві, а пізніше у Ніжинській гімназії вищих наук, – не просто шкільна рутина. У Ніжині Гоголь був і актором, і режисером, і поетом. Однокласник пригадував: “Жодна актриса не зіграла Простакову з “Недоросля” так, як її зіграв 16-літній Гоголь”.

Він не лише захоплювався українськими звичаями, а й уважно слухав людей на ринках, у шинках і на ярмарках. Саме з цього матеріалу пізніше виростуть його герої – живі, соковиті, ніби вихоплені з натовпу.

Петербург, література і критика

У 1828 році юний письменник вирушає до Петербурга. Без грошей, без зв’язків, із тільки-но виданою поемою “Ганц Кюхельгартен”, яку… одразу ж спалив. Так з’являється новий стиль, нове бачення: фольклор і містика, сарказм і ліризм, український гумор і бюрократичний абсурд.

“Вечори на хуторі біля Диканьки” стають справжнім проривом. У них є все: чарівна атмосфера села, містика, гумор і людяність. Хто не пам’ятає Солоху з “Ночі перед Різдвом”, що ховає кавалерів у мішки?

Але потім – зміна тональності. Його “Ревізор” – вже не усмішка, а гірка сатира:

“Сміх – велика справа: вона не забирає ні життя, ні маєтку, але перед ним винний – як зв’язаний заєць…”

Не дивно, що після прем’єри сам Микола I сказав:

“Ну й п’єска: всім дісталось, а мені – найбільше!”

“Мертві душі”: погляд із глибини

Парадоксально, але найбільше обурення в Росії викликав саме його великий роман – “Мертві душі”. Книга, написана з Італії, ніби здалеку, – стала зеркалом для Росії. І в тому зеркалі – гниль, абсурд і деградація.

“Русь, куда несешся ты, сама не знаешь, не даешь ответа”

Цей фінальний рядок став діагнозом імперії. Гоголя звинувачували у зраді, його висміювали, морально пресували.

А знаєте що? Він тричі переписував і тричі спалював другий том роману. Востаннє – власноруч, у каміні, за кілька днів до смерті.

Особисте – болісне

Гоголь завжди був глибоко віруючим, вразливим і тривожним. Його стосунки з реальністю часто були болісними. Йому закидали, що він не розуміє сучасної Росії, а він у відповідь писав “Вибрані місця з листування з друзями”, де, серед іншого, намагався поєднати християнську мораль із суспільним ідеалом. Проте реакція читачів була – м’яко кажучи – складною.

Українське і російське – дві половини однієї душі?

І тут – головне питання: чи був Гоголь українським чи російським письменником?

Уявіть собі: він писав українською в листах, цитував українські пісні, називав українську “нашою мовою”, товаришував із Міцкевичем і Залеським, спілкуючись з ними саме українською. Але в той же час – писав твори російською, і став одним з її класиків.

Хтось каже:

“Гоголь – Trojan horse у російській культурі” (як писав Євген Маланюк).

Інші бачать у ньому людину, розірвану між двома світами.

Основні віхи життя Гоголя

Щоб краще запам’ятати, ось кілька ключових моментів:

• 1809 – народження у Великих Сорочинцях
• 1828 – переїзд до Петербурга
• 1831-1832 – публікація “Вечорів на хуторі біля Диканьки”
• 1836 – прем’єра “Ревізора”
• 1842 – вихід “Мертвих душ”
• 1852 – смерть у Москві

Що залишив нам Гоголь

По правді сказати, Гоголь залишив більше, ніж просто тексти. Він залишив запитання. І не дає на них відповідей. А що, якщо це – і є найвища форма мистецтва?

“В його душі є як би два течення…” – писав Герцен.

І це двоїння – суть Гоголя. Як і кожної людини, що має більше ніж одну батьківщину в серці.

Висновок

Микола Гоголь – це не тільки “Ревізор” і “Мертві душі”. Це – дзеркало. І те, що ви побачите в ньому – залежить від вас.