Скорочена біографія Мольєра

Мольєр. Ім’я, що звучить як театральна увертюра. Як бурлеск із мораллю. Як виклик у бік тих, хто носить маски – не для сцени, а в житті. Хочете дізнатись щось цікаве? Цей майстер сміху насправді не мав імені Мольєр. Він був Жан-Батист Поклен. А от уже Мольєром він став, коли вирішив не шити шпалери, як його батько, а розшивати людські вади.

Провідні мотиви творчості

Що саме “розшивав” Мольєр своїми п’єсами? Лицемірство, пиху, неуцтво, жадібність, снобізм – словом, все те, що досі не вийшло з моди. Ви тільки вдумайтесь: у XVII столітті він писав про речі, які ми легко впізнаємо і сьогодні. Наприклад, образ скнари Гарпагона в “Скупому” – це не просто смішна карикатура, а дзеркало для будь-якого, хто накопичує гроші заради самих грошей.

Наводимо цитату, яка промовляє сама за себе:

“Гроші – це найрідкісніше з усього, що є у світі. Гроші – це друга душа людини”.

А чи не здається вам дивним, що персонаж говорить це, втративши любов власних дітей?

Ще одна болюча тема – дволикість. У “Тартюфі” Мольєр взявся за ханжество, притворство під маскою побожності. І зробив це настільки прямо, що вистава була заборонена. Цитата, яка варта уваги:

“Я можу згадати про твоє минуле, та не хочу бруднити мову тим, що осоромило б саму срамоту”.

От як звучить оголення лицемірства.

І, звісно, тема влади – над жінками, над підлеглими, над “другими сортами”. У “Школі дружин” герой Арнольф мріє про ідеальну, покірну дружину – мовляв, якщо тримати її на замку, то й щастя буде. Поміркуйте, як ця ідея звучить зараз?

Головні твори та творчий стиль

Мольєр – це не тільки “Тартюф”, “Скупий” і “Дон Жуан”. Його репертуар вражає:

• “Мізантроп” – драматична сповідь про людину, що не може миритися з брехнею, але… і з людьми також.
• “Дон Жуан” – класичний сюжет, але поданий під кутом моралі, викриття й… внутрішнього конфлікту.
• “Міщанин-шляхтич” – анекдот про того, хто з гаманцем, але без честі.
• “Уявний хворий” – сатира на медицину, але глибше – на страхи, якими з нами грають.

До речі, саме в “Уявному хворому” Мольєр помер на сцені. Буквально. Іронія? Радше – символ: він згорів у тому, що любив.

Його стиль – це мікс театральної виразності, побутових діалогів і фарсових перебільшень. Він будував комедії як шахові партії – кожен персонаж рухається чітко, щоб врешті розкрити головну тему. І хоча деякі ролі виглядають схематично (що йому закидали), це була частина естетики доби.

Збірки творів і сценічна спадщина

Першу збірку його творів видали друзі після його смерті. І знаєте що? З того часу Мольєра не просто читають – його грають. На сценах Парижа, Львова, Києва, Нью-Йорка.

Чому? Бо його персонажі – це не музей. Вони живуть. Сміються. Плачуть. Злорадять. Помиляються. Як ми з вами. Хочете приклад? У “Дон Жуані” герой зухвало зізнається:

“Я вірю, що два і два – чотири, і що чотири і чотири – вісім”.

Але ж ми відчуваємо: за цими простими словами – виклик самому порядку речей.

Сімейне життя: скандали, інтриги, домисли

А тепер трохи пліток. Мольєр одружився з Армандою Бежар, актрисою, молодшою за нього на 20 років. І ось вам сюжет для бульварної драми: подейкували, що вона була його… донькою від першої коханої! Чи правда це – невідомо. Але факт, що навколо Мольєра завжди вирувала не лише сцена, а й куліси.

І хоч він був у фаворі в короля, його не пустили до Французької академії. Бо актора, навіть геніального, тоді вважали “брудною професією”. І це ще одна цитата з історії, не з п’єси.

Вплив на літературу і актуальність сьогодні

Чи відомо вам, що слово “мольєрівський” давно стало прикметником? Бо його стиль копіювали, вивчали, переосмислювали. Без нього не було б Бомарше, Лесажа, Шерідана, Гольдоні. І навіть сучасна драматургія – з її антиромантизмом і жорсткою іронією – бере у Мольєра найцінніше: сміливість бути чесним.

Це може вас здивувати, але комедії Мольєра йдуть у театрах частіше за будь-яку трагедію. Чому? Бо проблеми залишились ті самі: лицемірство, статус, гроші, влада. Просто фасади змінилися. І коли ми бачимо, як Журден з “Міщанина-шляхтича” каже:

“Яке щастя – говорити прозою і не знати про це!” – ми сміємося.

Але сміх цей – не лише веселий.

І останнє

Чесно кажучи, Мольєр не просто вчив сміятися. Він вчив бачити. А це вже не жарти.

Тож, коли вам наступного разу здасться, що хтось надто солодко говорить про мораль, чи не захочете перевірити – чи не Тартюф перед вами?