Пігмаліон

Про місіс Пірс не знімають фільмів. Вона не стоїть у центрі сюжету. Її ім’я не згадують у назві. Але спробуйте

Якщо ви думаєте, що місіс Гіггінс – просто ще одна літня дама з англійського вищого товариства, яка сидить за вишивкою

Спокійний, уважний, шляхетний – полковник Пікерінг не кричить про себе з першої сторінки, але хіба він не справжній герой у

Ексцентричний, блискучий, але дратівливий – Генрі Хігінс не залишає байдужим. Він той, хто майстерно вправляється з голосами, але безжально спотикається

Еліза – не просто дівчина з вулиці, що мріяла про крамничку з квітами. Вона – втілення боротьби за себе, голос

Дехто скаже – це історія про фонетику. Хтось – про експеримент. Інші побачать історію кохання. Але “Пігмаліон” – значно глибший.

Фінал “Пігмаліона” – не просто кінець історії, а цілий моральний виклик. Здається, от-от буде поцілунок, весілля, щасливий кінець… Але Джордж

Що робить “Пігмаліон” не просто сценічним дійством, а текстом, який хочеться перечитувати, цитувати й сперечатися про нього навіть після фіналу?

Усе починається з дощу, квітів і лайливих діалектів. А завершується – розмовами про гідність, вибір і майбутнє. Ви тільки вдумайтесь:

Одна ніч під портиком церкви. Один професор з блокнотом. Одна квіткарка з вулиці. І так народжується найамбітніший експеримент у британській