Вплив Миколи Гоголя на літературу та культуру

Микола Гоголь – це не просто сторінка в історії. Це шепіт, сміх і стогін епохи, який не вщухає навіть через століття.

Голос, який почули всі

А що, якщо я скажу, що Гоголь створив не просто тексти, а цілу систему координат для письменників, критиків, митців? Справді, саме його твори визначили вектор руху багатьох напрямів у літературі – від реалізму до абсурду. Його не наслідують – його вивчають, цитують і… бояться.

Ось вам приклад: “Мертві душі”. Це не роман у класичному розумінні. Це – панорама, де кожен герой ніби зіткнутий зі шматка суспільної іронії. І саме тому твір продовжують аналізувати:

“Русь, куда ж несешься ты? дай ответ. Не дает ответа…”

Цей фінальний крик – мов колективна розгубленість перед абсурдом реальності. І він актуальний і сьогодні. Ви тільки вдумайтесь – роман написано майже двісті років тому!

Звідки він узявся?

Цікаво те, що починав Гоголь як романтик. Його “Ганц Кюхельгартен” – чистісінька німецька сентиментальність у віршах. Але – провал. І що робить Гоголь? Спалює тираж. Серйозно, взяв і знищив. Потім сідає писати “Вечори на хуторі біля Диканьки”. І тут почалося…

“Ох, панночко, такого страху ще й світ не бачив! Тінь ішла, а за нею – мертва дівчина…”

Це вже не просто містика. Це – естетика страху, яка стала натхненням для цілих поколінь письменників: Булгакова, Достоєвського, Салтикова-Щедріна. До речі, Достоєвський прямо сказав:

“Ми всі вийшли з “Шинелі” Гоголя”.

Сильніше не скажеш.

Культура, яка перетинає жанри

Тепер розглянемо, як гоголівські мотиви проникли в інші мистецтва. Чи чули ви про Gogol Bordello? Це гурт, який збудував свій стиль – gypsy punk – саме на темах абсурду, божевілля та вибухової енергії, що перегукується з “Записками божевільного”. А фільм “Вій”? А постановки “Ревізора”, які щороку з’являються в нових інтерпретаціях по всьому світу?

До речі, у 2009 році вийшов блокбастер “Тарас Бульба” – ще одна екранізація гоголівської епопеї про українську вольницю. Так от, сцени боїв, монолог Тараса, що кричить:

“Немає уз святіших товариства!” –

перетворили його на образ справжнього символу патріотизму.

Гоголь і театр абсурду

Переходячи до серйознішого, звернімо увагу на вплив Гоголя на модернізм. У творах Кафки, Беккета, Іонеско, Камю відчувається гоголівський нерв. Безпосередньо. Іронія, гротеск, світ як лабіринт – це все з’являється ще в “Носі”, де людину замінює її частина тіла, яка починає жити окремо:

“Ніс їздив у кареті, віддавав поклони, мав ранг…”

Звучить як сюр, але – хіба ми самі не живемо в таких парадоксах?

Соціальна сатира, яка не старіє

“Ревізор” і зараз звучить як актуальний репортаж із зали міської ради. Чиновники бігають, домовляються, бояться, обдурюють. Сцена, де Хлестаков вигадує про свої зв’язки, – ніби пряме відлуння з YouTube, де кожен другий “експерт”. Ви тільки почитайте:

“І в Лондоні був, і з герцогами вечеряв, і князів у карти обігрував…”

Неймовірно, але сміх гоголівський – це не веселощі. Це боляче. Бо він завжди про нас.

Як його читають тепер?

Гоголя не можна втиснути в шкільну програму одним-двома уроками. Його твори зараз адаптовують у вигляді:

• театральних інсталяцій;
• музичних кліпів (з використанням текстів “Носа”, “Записок”);
• настільних ігор;
• серіалів (включно з псевдо-детективними варіантами “Гоголь. Початок”);
• стріт-арту з портретом Гоголя та фразами на кшталт “Хто я – і чого я хочу?”

Уявіть собі, навіть аніме-студії намагаються стилізувати персонажів під гоголівські образи. Чого варті хоча б панночка з Вія чи безликий Чичиков, який блукає між світами.

Заключний штрих

Фішка в тому, що вплив Гоголя – як невидиме чорнило. Його не видно з першого погляду. Але якщо нагріти – проявляється. І тоді ти бачиш: це не просто літературний автор. Це код. Код, що живе в мові, у культурі, в нашій реакції на абсурд. І поки є сміх – Гоголь буде поряд.