Збірки творів Джонатана Свіфта

Чи вам відомо, що Джонатан Свіфт видавав більшість своїх текстів анонімно або під вигаданими іменами? І не тому, що соромився – він просто знав, що після прочитання дехто може не просто образитися, а й спалити книжку на вогнищі.

Тож якщо ми вже говоримо про збірки його творів, то це не просто купка сторінок – це концентрат іронії, гніву, блискучого розуму та соціального шоку.

“Мандри Лемюеля Гуллівера”

Усі дороги Свіфта, зрештою, ведуть до “Мандрів Гуллівера” (1726). Цей твір увійшов до практично кожної поважної збірки, присвяченої Свіфту. І попри те, що часто його подають як дитячу пригодницьку історію, насправді – це філософська сатира в чотирьох актах:

• Ліліпути – мініатюрні люди з мегаамбіціями;
• Бробдінгнаг – дзеркало людських вад, збільшене у сто разів;
• Лапута – утопія ідіотів, одержимих безглуздими експериментами;
• Гуїгнгнми – раціональні коні, поряд з якими люди виглядають як брудні єгу.

“Я почав відчувати огиду до людської раси і мріяв про те, щоб стати таким, як гуїгнгнми”

У кожній частині – удар нижче пояса для суспільства. Збірка з “Гуллівером” – це обов’язкова точка входу у світ Свіфта.

“Казка бочки” та інші памфлети

А тепер уявіть: релігія, яка свариться із собою, – і все це в образі трьох братів, які не можуть поділити… мантію. Саме так Свіфт побудував свою “Казку бочки”, яка зазвичай входить до збірок його ранньої прози. І якщо здається, що це просто жарт, то ось вам цитата:

“Брат Пітер сказав, що має право обрізати рукави й пришити ґудзики, бо йому так сказали ангели у сні”

Це прямий, безкомпромісний наїзд на католицизм (Пітер), протестантизм (Джек) і англіканство (Мартін). Збірки, які включають цей твір, рідко обходяться без пояснювальних приміток. Бо там не просто метафора – там вогонь.

“Скромна пропозиція” та інші ірландські тексти

Хочете дізнатись щось цікаве? Найжорсткіші рядки Свіфта з’являються в памфлетах, зібраних під рубриками “Ірландська тема” або “Політична сатира”. Найвідоміший серед них – “Скромна пропозиція” (1729). У цьому тексті Свіфт “радить” ірландцям продавати дітей на м’ясо.

“Нехай матерям стане честю виносити дитину, яку потім можна буде з вигодою обміняти на срібло”

Звучить страшно? Саме так. Бо Свіфт використовував сарказм як зброю – і збірки, що містять цей твір, здатні викликати шок навіть у XXI столітті. А поруч у таких добірках часто стоять:

• “Листи сукнороба” – протест проти економічного гніту Англії;
• “Петиція до грошового парламенту” – знущання з лобістської політики;
• “Скарга жителів Ірландії” – крик душі пригнобленої нації.

І все це – не документи, а літературні гарпуни, закинуті в жирну тушу імперії.

Поезія, що не боїться правди

Свіфт не обмежувався прозою. До збірок також входять його вірші – і, скажімо прямо, вони не про соловейків. У “Віршах на смерть доктора Свіфта” він, наприклад, змальовує… власні похорони. Так, ви правильно прочитали – він сам собі написав епітафію, і не без іронії:

“Ось тут лежить той, хто жити не хотів у брехні – та й не зумів”

І це ще м’яко. У поезіях він дозволяє собі те, чого не можна було сказати вголос – критику влади, моралі, моди, культури. І хоча поетичні збірки менш відомі, ніж прозові – вони ні на грам не менш гострі.

Повні зібрання творів Свіфта

Уже в XVIII столітті почали з’являтися перші спроби видати його “повні” зібрання. Найвідоміші:

• The Works of Jonathan Swift (1735) – класична англійська збірка, у кількох томах;
• The Prose Works of Jonathan Swift (ред. Temple Scott) – основа для подальших академічних видань;
• Oxford Standard Authors Series – збалансована добірка для сучасного читача.

До речі, чимало видань супроводжуються примітками – і не просто для краси. Бо, чесно кажучи, без коментарів декотрі його алюзії неможливо повністю розшифрувати.

То що ж?

Збірки творів Джонатана Свіфта – це не спокійне читання на ніч. Це літературна електрошокова терапія. Це коли перегортаєш сторінку – а вона вже тебе б’є. І не важливо, читаєш “Гуллівера”, “Казку бочки” чи памфлети про Ірландію – ти щоразу опиняєшся перед дзеркалом, у якому видно не автора, а тебе.

А тепер замисліться: скільки сучасних текстів мають такий ефект? Правильно. Не так уже й багато. А Свіфт – мав. І має.