Жанр та стиль комедії «Міщанин-шляхтич» Мольєр

А що, якщо я скажу, що весь пафос, шляхетність і аристократизм можуть бути… просто комічною позою? Так-так, саме це тонко і зі смаком доводить Мольєр у своїй безсмертній комедії “Міщанин-шляхтич”. Але почнімо з головного: жанру й стилю.

Комедія з балетним присмаком

“Міщанин-шляхтич” – це не просто комедія, це комедія-балет. У Франції XVII століття такий жанр був модним, як сьогодні – серіали з інтерактивними сюжетами. А знаєте чому? Бо тут було все: музика, танці, сміх і… трохи болю від дурості.

Комедія-балет – це коли драматичні сцени органічно чергуються з балетними номерами. Уявіть: посеред словесного абсурду Журдена на сцену виходять кухарі чи кравці – і починають танцювати. І не просто так, а щоб підкреслити абсурдність того, що відбувається. Танці стають продовженням реплік, жестів, намірів героїв. Це своєрідна мова тіла, яка не потребує перекладу.

До речі, в п’єсі ці балетні сцени використовуються для сатиричного розкриття теми марнославства. Як вам таке: в турецькій церемонії головного героя не лише б’ють шаблями та ціпками, а ще й ставлять йому на спину Коран замість пюпітра, щоб муфтій міг читати молитву. Оце вже справжнє театральне висміювання!

Стиль: класицизм із гримасою фарсу

Якщо говорити сухо й строго – п’єса написана в стилі класицизму. Усе на місці: триєдність (місце – будинок Журдена, час – доба, дія – гонитва за дворянством), типові образи, сатира на соціальні типажі. Але ось вам підказка: у Мольєра цей класицизм так грайливо поєднується з фарсом, що іноді здається – це вже не п’єса, а витончена пародія на сам стиль.

Фішка в тому, що головні персонажі гіперболізовані до межі. Пан Журден? Комічний маніяк шляхетності. Його жадоба стати дворянином досягає такого рівня, що він, не моргнувши, погоджується на абсурдну церемонію посвячення від якихось “турків”. Цитата, яка говорить сама за себе:

“Далебі, я рад би собі на руці два пальці відрубати, аби народитися вдруге – графом чи маркізом”.

Пані Журден – образ типової буржуазної дружини, яка має тверезий глузд і бачить чоловікову поведінку як знущання над здоровим глуздом:

“Начхала я на твій обід! Я бороню свої права; і всі жінки стоятимуть за мене”.

Але класицизм – це ще й естетика рівноваги. І ось тут Мольєр балансує на грані – між серйозною сатирою й майже карикатурною гротесковістю.

Видове розмаїття комізму

Мольєр не скупиться на види смішного. У тексті працює ціла батарея засобів:

• Гумор: сценки з філософом і орфографією – це просто скарб. Журден каже:

“Далебі, понад сорок років розмовляю я прозою, а мені це ніколи й на думку не спадало!”

• Іронія: Дорант вихваляє новий костюм Журдена тільки для того, щоб витягти з нього чергові гроші. А сам Журден у захваті:

“Ось воно що значить убиратися так, як убираються вельможні особи!”

• Сатира: намагання панівного класу здаватися вишуканим, водночас обманюючи наївних буржуа.
• Буфонада та фарс: танцюючі кравці, переодягнені турки, ритуал з бійкою шаблями – усе це комічна клоунада, яка викриває абсурдність людських амбіцій.

До речі, про мову

Ще один штрих: мова персонажів підсилює жанрову приналежність п’єси. Усі говорять ніби карикатурно. Журден – з ентузіазмом невігласа, філософ – як ходяча енциклопедія, Дорант – холодно-ввічливо. І все це виглядає як театральний спектакль… у спектаклі.

Крім того, слід пам’ятати: більша частина твору написана прозою, а не віршами. Це розширює можливості для акторського виконання, робить мову живішою, ближчою до слухача, а отже – посилює сатиричний ефект. А як вам цитата, де йдеться про танці й мистецтво?

• “Людина робить інколи невірний крок у житті, бо не вміє добре танцювати”.

Серйозно? Але саме ця фраза – крихітна іронічна формула всієї комедії.

Чому це все важливо?

Бо “Міщанин-шляхтич” – не просто комедія про кумедного дядька в халаті. Це хітова постановка про те, як людина може втратити себе, женучись за порожніми статусами. Це сатира на всі часи – від Мольєра до TikTok (ой, стоп, ми ж домовлялися не згадувати TikTok).

П’єса Мольєра навчає сміятись із себе. І це – неабиякий талант.

Трохи підсумку

Мольєр створив унікальний мікс жанрів і стилів: комедію-балет у дусі класицизму, приправлену добірною сатирою, буфонадою та тонким психологізмом. Це блискуча гра на межі доброго смаку й абсолютної дурні. І водночас – глибока розмова про людську гідність.

А тепер – зізнайтесь чесно: у кожному з нас є трошки Журдена, правда ж?