Другорядні герої комедії «Міщанин-шляхтич» Мольєр

Поки пан Журден мріє про шляхетний титул, а глядачі сміються з його дурощів, у тіні основної дії ховаються персонажі, без яких ця вистава не була б настільки вибуховою.

Так-так, говоримо про другорядних героїв – тих самих, хто, не отримуючи головних партій, грає ключову роль у створенні комічного фону, сатири і динаміки сюжету. А ви знали, що саме вони – справжній лакмусовий папірець абсурдності світу Журдена?

Учителі: сатира на псевдонауку

Почнемо з освітян. Ні, не з ваших улюблених вчителів, а з тих, кого Журден наймає, щоб стати “паном”. От чесно, це квартет комедії – музики, танців, фехтування і філософії.

Учитель музики – красномовний приклад того, як із мистецтва можна зробити послугу за тарифом. Він абсолютно щирий, коли каже:

“Він нам платитиме за інших, а вони нас вихвалятимуть за нього”.

Тобто головне – не талант, а клієнт із гаманцем.

Учитель танців? Такий собі маркетолог із манерами диригента. Він впевнений, що хороший менует – це вже шляхетність. А фраза про те, що “людина іноді робить невірний крок у житті, бо не вміє танцювати” звучить як жарт із підручника “мотиваційна маячня”.

Учитель фехтування – справжній альфа серед учителів. Його мантра – “удари наноси – сам не отримуй”. Він переконаний, що фехтування – це наука понад усе. А коли інші сперечаються, просто:

“починає махати рапірою”

Вихід? Бійка на очах Журдена – хрестоматійна сцена клоунади.

Учитель філософії -, здавалося б, голос розуму, але тільки до того моменту, коли його називають ремісником. І ось уже “сам спалахнув гнівом”, забувши про Сенеку і мораль. Тобто філософ, що вчить керувати почуттями, не витримав двох хвилин діалогу. Комедія? Та більше – гротеск.

Кравець і його учні: театр моди

А тепер – про тих, хто надає “шляхетної форми”. Кравець і його учні – не просто швачки, а маги ілюзії. Вони створюють образ, у якому Журден “похилено походжає під музику”. А найцікавіше – система знижок за лестощі:

• назвав Журдена “шляхетним паном” – отримай монету,
• сказав “ясновельможний” – ще одну,
• додав “світлість” – та тримай мішечок!

Це вам не fashion-індустрія – це інструкція, як перетворити похвалу в дохід. Їхня цитата на вагу золота:

“То вам тільки здається” – кажуть вони про вузькі панчохи.

Ну а що, ілюзія понад усе.

Лакеї: мовчазні спостерігачі, що бачать усе

Ще один клас персонажів – лакеї. Вони – вічна тінь пана Журдена. Ходять поруч, носять речі, мовчки виконують накази. Але… саме вони першими бачать абсурд. І знаєте, чим відрізняється добрий лакей від поганого? Поганий виконує. Добрий – ще й іронізує подумки.

Вони повідомляють: “пан Журден скоро прийде”, “приготували залу”, “принесли обід”. Звучить буденно? Так, але за цими сухими репліками – трагедія комедії: всі все розуміють, але мовчать. Саме вони – символ служіння абсурду.

Турки, дервіші та Муфтій: театр абсурду

Ну от і сцена, де абсурд досягає апогею. Турецька церемонія – це вибух фантазії. І роль “другорядних” тут – ключова. Турки танцюють, б’ють Журдена ціпками, а Муфтій ставить йому на спину Коран і читає незрозумілі молитви. А тепер слухайте цитату, від якої хочеться і плакати, і сміятися:

“Бийте, бийте, не жалійте!” – це не бойовик, це “посвячення в мамамуші”.

Ці персонажі показують, до якого абсурду може дійти жадоба до статусу. Журден у цей момент – об’єкт ритуалу, а вони – його візуалізатори. І хоч їх ніхто не знає на ім’я, без них кульмінації б не було.

Чому вони такі важливі?

Зараз, можливо, ви питаєте: а що, якщо другорядні герої – не другорядні? Поміркуйте. Без учителів – не було б карикатури на псевдоосвіту. Без кравця – Журден залишився б у старій піжамі. Без турків – не було б іронії над екзотикою. Вони – каталізатори змін. Вони – дзеркала, в яких головний герой бачить себе.

І головне – кожен із них несе в собі соціальний підтекст:

• учителі – це наука без сенсу,
• кравець – зовнішність замість суті,
• турки і Муфтій – культ зовнішньої імітації,
• лакеї – мовчазна згода з абсурдом.

Висновок

Погляньте на “другорядних” героїв – і ви побачите всю глибину комедії Мольєра. Вони мовчать, танцюють, шиють, співають, махають шаблями – і тим самим будують головному героєві дорогу… в нікуди.