Аналіз (паспорт) комедії «Ревізор» Гоголь

Класика – не завжди про нудьгу. Історія про пихатого дурника та панічну провінцію досі “читає” наше сьогодення краще, ніж деякі новини. Гоголівський “Ревізор” – саме той текст, після якого хочеться і посміятися, і похмуро замислитися. А тепер по черзі.

Основна інформація про твір

• Автор: Микола Васильович Гоголь
• Назва: “Ревізор”
• Рік написання: 1835, вперше надрукований у 1836
• Жанр: комедія соціально-сатиричного характеру
• Літературний рід: драма
• Літературний напрям: реалізм з елементами гротеску

А тепер трохи глибше, бо тут починається справжній “театр абсурду”.

Тема та головна ідея

На перший погляд – суцільне безглуздя. Але це безглуздя точніше за хірургічний скальпель ріже проблеми суспільства:

• хабарництво,
• боягузтво чиновників,
• тотальне неуцтво,
• лицемірство та страх перед “начальством”.

Ідея твору проста як двері – “На дзеркало нема чого нарікати, коли пика крива”. Не система винна – винні ті, хто її насичує.

“Я сам дурень. І всі ви – дурні. Увесь світ – дурний!”

Це, до речі, майже неприхована сповідь одного з героїв.

Головні персонажі

• Іван Олександрович Хлестаков – молодий чиновник-ледацюга з Петербурга. Не геній. Не злочинець. Просто дрібний балабол. Але балабол, якому вірять усі.

“Та я… та я із самим Пушкіним приятель!”

• Антон Антонович Сквозник-Дмухановський – городничий. Чоловік хитрий, грубий, але метушливий і перед “владою” – мов воскова свічка на сонці.
• Анна Андріївна та Марія Антонівна – дружина та дочка городничого. Дві типові провінційні мрійниці про блиск петербурзьких балів.
• Осип – слуга Хлестакова. Парадокс: розумніший за хазяїна. Його репліки – мов колючки в солодкому варенні.

“Ой, пане, пане… що ви верзете. Їдьмо, поки не пізно”

Другорядні персонажі

• Ляпкін-Тяпкін – суддя, що “любить брати хортами”.
• Земляника – піклувальник лікарень, де пацієнти “як мухи одужують”.
• Добчинський і Бобчинський – місцеві пліткарі, схожі на двійко горобців на базарі.
• Шпекин – поштмейстер, що читає чужі листи “з цікавості”.

Кожен з них – карикатура на провінційного чиновника. І в тому сила.

Сюжетні лінії

1. Паніка через приїзд “ревізора”;
2. Комедія помилок: Хлестакова приймають за високого чиновника;
3. Корупційні підношення та лестощі;
4. Сватання Хлестакова до Марії Антонівни;
5. Втеча Хлестакова та поява справжнього ревізора.

Класика жанру: іронія, напруга, абсурд і – бам! – фінал із “німою сценою”. Буквально.

“Чиновник із Петербурга вимагає вас до себе”.

Композиція

• Зав’язка: звістка про ревізора;
• Розвиток дії: підготовка до його зустрічі, знайомство з Хлестаковим;
• Кульмінація: Хлестаков приймає хабарі, сватається;
• Розв’язка: лист Хлестакова та поява справжнього ревізора.

Проблематика

• Хабарництво як стиль життя.
• Моральна деградація чиновництва.
• Страх перед інстанціями та безпринципність.
• Тотальна деградація особистості у владі.

І все це – під соусом сміху. Хоча сміємося ми більше з себе, ніж з героїв.

Місце та час дії

Провінційне місто N. Без адреси. Без географії. Просто “Та звідси хоч три роки скачи – ні до якої держави не доїдеш”. Умовність, що працює на універсальність. Це може бути будь-де. І будь-коли.

Художні особливості

• Гротеск – усе перебільшено до краю: дурість, страх, жадібність.
• Сатира – б’є не по людях, а по пороках.
• Іронія та самоіронія – навіть найсерйозніше сказане з ухмилкою.
• Мовна палітра – різна мова у різних персонажів: від канцеляриту до базарної.

“Досконала свиня в ярмулці” – ось як Хлестаков характеризує Землянику.

Це не просто яскраво. Це боляче. Але влучно.

План твору

1. Знайомство з містом та чиновниками.
2. Звістка про ревізора.
3. Приїзд Хлестакова.
4. Непорозуміння та підлабузництво.
5. Хабарі.
6. Сватання.
7. Лист до Тряпічкіна.
8. Розвінчання обману.
9. Приїзд справжнього ревізора.
10. Німа сцена.

Фінальна думка

“Ревізор” – не про минуле. Він про нас. Про кожного, хто боїться перевірки, але не боїться жити в брехні. І головне – про те, що ревізор завжди приходить. І питання не в тому – чи прийде. А в тому – як ми його зустрінемо.