Аналіз (паспорт) усмішки «Письменники» О. Вишня

Чесно кажучи, ще не так багато текстів можуть одночасно смішити до сліз і стискати серце реальністю. Але є один виняток – “Письменники” Остапа Вишні. Це – не просто усмішка. Це – жива, колюча, гротескна картина літературного середовища 1920-х, яку хочеться перечитувати з олівцем у руці.

Основна інформація про твір

• Автор: Остап Вишня (справжнє ім’я – Павло Михайлович Губенко)
• Рік написання: 1927
• Жанр: усмішка, гумористична новела
• Літературний рід: епос
• Збірка: Усмішки літературні

Тема та головна ідея

• Тема: Письменницьке життя, творча кухня та комічна абсурдність літературної кар’єри в умовах радянської ідеології.
• Ідея: Через жарт і перебільшення автор показує справжню ціну “успіху” в літературі. Так-так, тут про письменника, який пише не тому, що має що сказати, а тому, що мусить – бо треба гонорар, бо “платформа”, бо “видавництво просить”.

Герої: головні й другорядні

Головний герой – узагальнений образ радянського письменника. Він – не конкретна особа, а типаж: той, хто пише “без нікотрого впину”, пристосовується, носить рукописи від однієї редакції до іншої, а потім несподівано стає “кваліфікованим”.

Цитата:

“З цього моменту вважайте, що є ще один новий письменник…”

Другорядні персонажі:

• Редактор – вічно чимось зайнятий, втомлений. Іронічно натякає, що “оце не те”, а що саме треба – сам і не знає.
• Групи письменників – символісти, футуристи, реалісти, неокласики, гумористи. Це не персонажі, а влучні пародії на “літературні касти”.

Сюжетні лінії

• Шлях молодого автора: від першої відмови до перших публікацій.
• Сатира на літературні стилі та напрями: від футуристів до гумористів.
• Іронічна розмова про “талант”, “платформу” та “гонорар”.

А тепер уявіть, як Вишня безжально підмічає:

“Сяде писати – талант. Талант – це штука дуже тендітна…”

Ну а завершення – як вишенька на торті:

“Найголовніше для письменника – гонорар.”

Композиція

Твір має чітко вибудувану структуру:

1. Вступ – комічне “етимологічне” визначення слова “письменник”.
2. Основна частина – історія про шлях до літературної слави, опис письменницьких типажів.
3. Кульмінація – саркастичне викриття мотивів: ідеологія, талант, гонорар.
4. Фінал – відверта іронія про те, що головне все-таки – не талант, а оплата.

Проблематика твору

1. Як стати письменником: досить лише бути наполегливим – “принесіть… не таке… а отаке…”
2. Ідеологія проти творчості: “Платформа переважно тепер радянська. Навіть не переважно, а виключно радянська”
3. Талант як міф: “Дивишся – людина як людина… Сяде писати – талант…”
4. Гроші як рушій: “Гонорар… Хороша штука, що й казать…”
5. Стилістичні крайнощі: футуристи, що “дряпають” і символісти, що “все одно що без паспорта”.

Місце й час дії

Час – радянські 1920-ті. Місце – умовне літературне середовище: редакції, друкарні, творчі об’єднання. Атмосфера – наче кухня з приправою з ідеології, голоду й мрій.

Художні особливості

Остап Вишня грає словами так, як цирковий жонглер ножами. І робить це з посмішкою. Ось лише кілька трюків:

• Іронія: майже кожне речення просочене гумором – гірким і смішним водночас.
• Пародія: на поетів, редакторів, “стилі”, навіть на талант.
• Гра слів: “верлібр, або ліверна ковбаса”, “імажиністи – це від “і ми мажемо””.
• Побутова лексика: “нікотрого”, “получаються”, “жарить” – це додає народного колориту.

План твору

1. Хто такий письменник – кумедне визначення
2. Як народжується письменник – від першої подачі до редакції
3. Типи письменників – поети, футуристи, гумористи
4. Що таке талант – річ загадкова, але обов’язкова
5. Найголовніше – гонорар як рушій творчості

Завершення

Іронічна усмішка Вишні – не просто сміх. Це – хірургія правди. Через жарт, гротеск, парадокс він каже: “Поглянь на літературу чесно. А тепер – усміхнись”. І ми усміхаємося. Бо десь там, за кожною фразою, пульсує серйозна розмова про совість, дар і ціну слова.