Головні твори Елеонори Портер

Уявіть собі авторку, яка однією книжкою змогла змінити не тільки літературу для дітей, а й світогляд тисяч читачів. Так, ми говоримо про Елеонор Портер. Але Полліанна – це лише вершина айсберга. А що ще писала ця жінка з Нью-Гемпшира? Зараз розповім.

“Полліанна” – роман, що став легендою

Ви точно чули про цю героїню – дівчинку, яка навчила всіх грати в гру радості. Та якщо ви думаєте, що “Полліанна” – просто історія про сирітку, ви помиляєтесь. Це майже життєва інструкція, як не зламатися, коли навколо – суцільні труднощі. От вам приклад:

“Навіть якщо у тебе немає іграшки, ти все одно можеш радіти тому, що у тебе є ноги, щоб бігати”.

Іронія в тому, що Полліанна сама втратила можливість ходити. Але вона не втратила головного – віри, що навіть найгірша ситуація має свій світлий бік.

Не дивно, що ця книжка в 1913 році буквально розлетілася з полиць. А вже через два роки вийшло продовження – “Полліанна дорослішає”.

Продовження – не просто “чергова частина”

“Полліанна дорослішає” – це не дитяча казочка. Це глибша історія про те, як дорослішає не тільки тіло, а й характер. Героїня стикається з серйознішими викликами – вибором у коханні, самостійністю, втратами. Але її фірмова гра в радість не зникає. Навпаки – змінюється, зростає разом з нею:

“Я зрозуміла, що життя – це не про те, що трапилось. А про те, як ти на це реагуєш”.

Ось у чому сила книжки – вона говорить з підлітками, але на рівні дорослих.

“Просто Девід” – ще один емоційний удар

А ви знали, що у 2018 році українською вперше переклали ще один роман Портер – “Просто Девід”? І це, чесно кажучи, справжня перлина. Історія – про хлопчика з дивовижним слухом, якого доля викидає на узбіччя життя. Він – музикант від Бога, але потрапляє до світу, де люди не звикли слухати.

“Він не знав слів про біль, але знав, як звучить біль на скрипці”.

Це роман не стільки про музику, скільки про людяність. Девід – як лакмусовий папір: поруч із ним кожен дорослий або відкриває в собі добро, або стикається зі своїми страхами.

Інші твори, які варто знати

Мало хто знає, але Портер залишила після себе ще 11 романів і кілька збірок короткої прози. Ось вам короткий список того, що варто пошукати:

• “Зустрічні течії” – її дебютний роман, вийшов у 1907 році. Він заклав основи майбутньої стилістики Портер – світлої, трохи наївної, але влучної.
• “Світанок” – глибока історія про духовне пробудження людини, яку адаптували в кіно ще у 1919 році.
• “Хто-небудь бачив мою дівчинку?” – твір, який ліг в основу кольорового фільму 1952 року. Мало хто очікував, але це – драма про пам’ять і втрату, а не просто романтична історія.

“Ми так боїмося загубити когось, що не помічаємо, як губимо себе” – ось цитата, яка звучить як удар у груди. І саме тому ці книжки – не для “розважитись”, а для “прожити”.

Чи чули ви про Портер як про авторку дорослої прози?

Це може вас здивувати, але Портер писала не тільки для дітей. Її дорослі романи часто були морально зарядженими – вона торкалась тем внутрішньої боротьби, особистого вибору, страхів і сумнівів. Але писала вона так, що навіть серйозні теми не виглядали важкими. Вона ніби казала: “Все складне – просте, якщо не боятись в це вдивитися”.

Чому це важливо

Ось що цікаво: книжки Портер – не про сюжет. Вони про людей. Вони працюють як дзеркало. Ти читаєш – і бачиш себе. І це не завжди приємно. Але завжди чесно.

Її твори не кричать, не вимагають, не моралізують. Вони просто показують – якою може бути доброта. Не сліпа, не наївна. А така, яка витримує удари.

“Добро – це не слабкість. Це сила, яку треба мати сміливість показати”.

Хочете відчути це на собі? Почніть з “Полліанни”. А потім – не зупиняйтесь.

На завершення

Головні твори Елеонор Портер – не просто сторінки з паперу. Це – емоційні гачки, які чіпляють. Вони лишають у пам’яті слід. І, чесно кажучи, було б дивно, якби вони не залишали.