План гуморески «Зенітка» Вишня

Коротко про головне? Ось вам текст, який розкладає сюжет “Зенітки” по поличках. Без зайвих витребеньок – просто чіткий, докладний, смішний (бо інакше з Вишнею не можна) і дуже людяний план подій. Такий, що підійде і для конспекту, і для підготовки до НМТ, і просто – для задоволення.

Початкова ситуація: дід і колодки

• Дід Свирид сидить на колодках, стружить лозину, на перший погляд – звичайна сільська сцена.
• Автор звертається до діда – заводиться діалог, легкий, невимушений, з першої ж репліки діда відчувається гумор:

“Діла? Діла – нiчого! Діла, як казали отi песиголовцi, – гут!”

• Дід розповідає, що був у партизанах, хоч і не воював безпосередньо – варив їсти, пас коней.

Таємне повернення додому

• Захотів дід глянути, що діється в його хаті, хто там тепер хазяйнує.
• Під покровом ночі, дід переправляється човном через річку, пробирається до хати через соняшники і ховається в лопухах.

“Висадився десантом, а потiм перебiжками, перебiжками помiж соняшниками, та за хлiвом у лопухах i замаскувався.”

Виявлення ворогів у хаті

• В хаті чути голоси, хтось навіть намагається співати.
• Виходять троє: два фашисти і місцевий зрадник Панько Нужник, якого окупанти призначили старостою.
• Ночувати йдуть не в хату, а на горище хліва.

“Пiзно було, душно в хатi – от вони й полiзли на горище…”

Атака з “зенітки”

• Дід з вилами підкрадається до хліва, залазить тихо й діє рішуче:

“Я розмахуюсь та крiзь лiсу вилами – раз, два, три!”

Вороги верещать, думають, що по них стріляє зенітка. Так з’являється і назва твору.

“- О, рятуйте! Хтось iз землi з зенiтки б’є!”

• Дід втікає назад через річку. Через кілька днів усі троє вмирають – “вила спрацювали”.

Перехід до другої лінії: битви з Лукеркою

• Раптово дід змінює тему. Починається розповідь про справжню війну – домашню.
• Виявляється, вся його бойова підготовка – це “бойовий досвід” у шлюбі з покійною дружиною Лукеркою.

“Вiйна – це ж моє рiдне дєло. Я ж увесь свiй вiк воювався з… бабою.”

• З’являється кум – ще один “бойовий побратим”. Разом вони намагаються протистояти Лукерці, яка повертається з церкви.

“Давай згуртуємось у вiйськове соєдiнєнiє, бо iнакше розгром.”

1. На жаль, плани провалюються: рогач залишили на місці – Лукерка йде в контратаку, фронт прорвано.

Погрібник і “оточення”

• Кум тікає до своєї Христі – дорогою його “контузить”, але він добирається.
• А дід – сидить до вечора за діжкою в погребнику. Повна “блокада”.

“Сидю я за дiжкою з сирiвцем, куняю.”

• Увечері Лукерка “пом’якшується”, кличе поїсти галушок. Дід погоджується, але тільки після того, як вона “кине рогача”.

Авіаційна пригода на кислиці

• Кум і дід трусять кислицю – відволіклися, закурили, і тут знову “удар” від Лукерки.
• Вони падають з дерева – дід “в штопорі”, кум “скапотував”, Лукерка – як завжди в бойовій готовності.

“Я з пiке – в штопор, iз штопора не вийшов, протаранив Лукерцi спiдницю й урiзавсь у землю!”

• Кум стоїть, “аварію зачухує”, Лукерка з цеберкою – мовчки діє.

“Хай скаже спасибi спiдницi, що затримала – угруз би був у землю по самiсiнький руль глибини!”

Фінал: спокій після бурі

• Після приходу наших дід “демобілізувався” – занадто швидко німці тікали.
• Зараз він робить пищики для дитячого садка і чекає череду з евакуації.

“Прийшли наші – я демобілізувався. Дуже швидко німці тікають – не наздожену.”

• І головне – дід усе ще згадує кума, дружину, сміється крізь сум і сумує крізь сміх.

“Ех, кума б оце менi, ми б оце вдвох… Хочете, може, “зенiтку” мою побачити? Ось вона!”

• І гладить вила – свою бойову зброю. Все просто, по-домашньому, але глибоко.

А знаєте що?

Цей текст – не лише про війну й побут. Він про незламність. Про те, що навіть дід з вилами може бути грозою для фашистів. І що справжня сила – не в м’язах, а в гідності.

“Отаке моє з ворогом соприкосновеніє.”

Пам’ятайте про це.