План усмішки «Письменники» О. Вишня

Хто такий письменник? На перший погляд – людина, що пише. Але Остап Вишня розкриває цілу “інструкцію з виготовлення” письменника в гумористичному стилі, де кожна фраза – як дрібка перцю: смішно, але щипає. Що ж, погляньмо, як ця історія розгортається крок за кроком.

1. Пояснення самого терміна

Усе починається дуже просто. Автор бере слово “письменник” і буквально його розшифровує:

“Слово “письменник” походить від дієслова “писати”, а не від якогось там іншого дієслова.”

Звучить очевидно, але саме з цієї очевидності починається перша іронія. Письменник – той, хто пише. Але не просто раз – а “без нікотрого впину”. І це вже тривожний дзвіночок.

2. Перші кроки новачка

Далі Вишня показує типовий шлях початківця – той приходить у редакцію з першим твором:

“Ось, подивіться… Чи не підійшло б… оце до вашої газети? Це я написав…”

Після цього починається відмова за відмовою, але новачок не здається: приносить “не таке”, “отаке”, “ще отаке”… І з кожною новою зустріччю вперто наближається до визнання. Так і з’являється перший друк.

3. Визнання і “професійне зростання”

Знайоме відчуття? Спочатку тебе “ганяють”, а потім – уже кличуть. І ось уже через кілька місяців герой з’являється на шпальтах газет:

“Потім так місяців через два, дивись, уже в “Гарті”, або в “Плузі”, або в “Більшовику”…”

І тут починається найцікавіше: той самий новачок уже сміливо критикує метрів, як-от Тичину:

“У Тичини, знаєте, є щось старе… Не скажу напевно, що саме, але щось є…”

4. Формування платформи, світогляду й ідеології

Після першого друку зростає не лише впевненість, а й… чуприна. Разом із нею – політична платформа:

“Платформа переважно тепер радянська. Навіть не переважно, а виключно радянська.”

Це момент, де сатирик м’яко підсміюється над безальтернативністю радянського вибору: світогляд – революційний, ідеологія – пролетарсько-селянська. Варіантів просто не існує.

5. Зовнішній вигляд як маркер

А як же виглядає справжній письменник? Виявляється, не так і складно:

• штани – або дуже добрі, або дуже діряві;
• волосся – здебільшого довге;
• інші ознаки – як пощастить.

“Назовні письменники всі в штанях, іноді дуже добрих, іноді дуже дірявих (залежить від талану)…”

Знову проста деталь, яка стає повноцінним художнім штрихом.

6. Класифікація за стилем написання

Тепер Остап Вишня переходить до типології письменників – і це один із найсмачніших фрагментів.

• Прозаїки – рядки довгі й дешеві;
• Поети – коротенькі й вишукані;
• Футуристи – майбутні письменники, які ще не доросли, а тільки “дрипають”;
• Символісти – “пишуть віршами “символ віри””;
• Імажиністи – “від слова “і ми мажемо””;
• Неокласики – які весь час “ображаються, що їх не так розуміють”;
• Реалісти – “не склали конкурсу до політехніки”.

Цей розділ – іронічна енциклопедія літературних “ізмів”, яка розсипається на афоризми.

7. Гумористи як окремий вид

Письменники-професіонали ще якось живуть. А от гумористи – окрема тема. Їм важко завжди:

“Навіть коли зуби болять, мусять писати щось “веселе”.”

Жартівник має смішити за будь-якої погоди – не смішно? Пиши смішно. Отака професія.

8. Талант – загадка без координат

Що найголовніше для письменника? Вишня починає серйозно: талант.

“Талант – це штука дуже тендітна, і про його краще багато не будемо писати…”

А потім одразу ж – хитрий підкоп: знайти талант у письменника неможливо, навіть у лазні, навіть при світлі, навіть якщо пильно придивлятись.

“Дивишся: людина як людина… Сяде писати – талант…”

9. А найголовніше – гонорар

І ось ми на фініші. Вся ця катавасія навколо одного: гонорару. Саме він штовхає автора писати:

“Гонорар декотрі теоретики вважають за головний чинник у психології творчості.”

Вишня не сперечається – навпаки, підписується під кожним словом. А ще додає приклад:

Коли я бачу на вулицях тічку
І коло неї ватагу собак,
Я згадую гарну дівчину,
Оточену компліментами
Перехожих гуляк…

Якщо не було б гонорару – ніхто б такого не писав. Але він є – тож і творчість “пішла”.

10. Іронічне завершення

В кінці автор знову ставить крапку з гумором:

“Ну, годі. Крапка.”

Ні моралі, ні висновків – просто фраза, що ніби підморгує: ви ж самі все зрозуміли.

Що хочеться сказати наостанок

Цей текст – не просто насмішка з літературної кухні. Це сатиричне рентген-зображення цілої епохи. А ще – мануал для тих, хто думає, що писати – це легко. Усмішка “Письменники” зібрана з дрібних жартів, але в кожному з них – гірчинка. І коли вона смішить, то саме тому, що дуже правдива.